Вечір. Дзвінок. «Матка Надя, а ви коли до нас приїдете? Мама пішла десь…Три дні немає…Тато сам з нами…» – «А що ви сьогодні їли?» – «Бульбу». – «А вчора?» – «Теж бульбу…»

І вони не одні. Таких дітей багато – «допоможіть з дровами, з ліками, з їжею…» Франківчанка Надія Мацевко вже не перший рік займається волонтерством – організовує допомогу для пацієнтів дитячого відділення Івано-Франківського обласного фтизіопульмонологічного центру. Зазвичай це хворі діти-сироти і діти з малозабезпечених чи неблагополучних сімей.

Її історія почалася з біди і пряників. Зиму 2014-го Надія запам’ятає до кінця життя. Її четверо дітей похворіли – вже багато місяців їх сильно мордував кашель, а особливо трирічну Софійку.

Якраз у переддень Нового року мама з маленькою Софією вкотре прийшли до дільничного педіатра на огляд. Нажахані очі завідувачки поліклініки неабияк насторожили вже виснажену багатодітну маму. Медик покликала її у кабінет, почала заспокоювати, а тоді, як обухом по голові: «Я розумію, що то буде важко сприйняти, але у вашої дитини висіявся туберкульоз».

Так Надія з донечкою опинилися в дитячому відділенні Івано-Франківського обласного фтизіопульмонологічного центру. Дівчинка вже почала приймати препарати, коли виявилося, що діагноз помилковий. У дитини немає туберкульозу!

Щастю не було меж, але Надія так перейнялася проблемами маленьких пацієнтів закладу, що вирішила взяти справу в свої руки. Адже більшість цих пацієнтів – з малозабезпечених або неблагополучних сімей, де зазвичай про гроші на підтримувальну терапію не може бути й мови. Ба більше, часом батьки залишають своїх дітей у стаціонарі й з’являються там лише, наприклад, через місяць.

Спершу до благодійності багатодітна матуся долучила трьох небайдужих колежанок. Почали зі щотижневих доброчинних акцій: вдома пекли близько трьох сотень пряників, розмальовували їх, а потім продавали біля місцевих церков після Богослужінь. Найбільша сума, яку таким чином жінкам вдалося зібрати, склала три тисячі гривень.

На виручені кошти купували не тільки ліки, але й засоби гігієни, якісну їжу, одяг, канцтовари. Адже багато дітей перебувають у стаціонарі тривалий час – по півроку і довше.

Згодом Надія створила сторінку в Facebook під назвою “Допомога для дітей”, де публікувала короткі історії про хворих пацієнтів дитячого відділення, які особливо гостро потребують підтримки. На її публікації відгукнулися не лише чимало прикарпатців, але й благодійники з-за кордону.

Волонтерка зауважує – важливі навіть розважальні заходи, які волонтери організовують, аби урізноманітнити дозвілля дітлахів, наприклад, влаштовують творчі майстер-класи: малюють, ліплять, шиють іграшки і навіть печуть печиво.

«Ці діти дуже хочуть, аби їх слухали, – каже Надія. – Це те, чого більшості тамтешніх маленьких пацієнтів бракує вдома, де мама з татом, як правило, напідпитку і не гребують дати стусана або ж роблять бізнес на своїх дітях, з ранку до ночі змушуючи їх збирати ягоди і гриби, а потім продавати. У таких дітей ніхто не запитує про їхні бажання і тим паче мрії. А вони ж існують».

Багато місяців волонтерської праці далися взнаки, і тепер уже здебільшого не Надія телефонує з проханням про допомогу, а навпаки – охочі благодійники самі пропонують, звертаючись до неї. Тож згодом волонтерка почала підтримувати діточок уже після виписки зі стаціонару. Адже декотрим було дійсно важко: комусь потрібна була операція на серці, іншим трохи їжі час від часу і добре слово.

Коли заходить мова про її волонтерство, жінка не перестає наголошувати, що це кропітка робота цілої команди: «Якби не всі ці люди, які мене оточують і допомагають, нічого би не було».

Наталя МОСТОВА