Колись давно калушанка Наталія Андибур часто уявляла, як стане ювеліром і створюватиме прикраси. Життя повернулося трохи інакше, але зараз жінка все одно творить прекрасне – свій писанковий світ. Каже, там поєднується все, що вона любить: мистецтво, духовність і сила роду. Діти жартують, що вдома на кожному кроці чарівні скрині з писанками.

Її унікальні писанки побували на багатьох виставках, красуються в музеях. Майстриня виготовляє цілі писанкові композиції – з цікавими підставками та кріпленнями для виробів, є навіть медові пряничні писанки. А недавно Наталя ще й увійшла до Всесвітньої асоціації художників великоднього яйця, яка об’єднує найбільш талановитих майстрів з усього світу, котрі вміють з яйця зробити мистецький шедевр. Наталині роботи навіть увійшли до цьогорічного великоднього альбому асоціації.

Майстриня закінчила педучилище, багато років працювала вчителем, потім навчалася у відділенні декоративно-прикладного мистецтва Навчально-наукового інституту мистецтв ПНУ ім. Василя Стефаника. Часто переїжджала, бо ж стала дружиною священника.

Істинне натхнення і готовність до писанкарства прийшли п’ять років тому. А почалося все в музеї Наталії Кобринської, що в Болехові, там жінка працювала директором і почала якось по-іншому вдивлятися в писанки. Тоді подумала: хіба я не змогла б створити такий мініатюрний шедевр?

До речі, майстриня володіє з десятком технік писанкарства. Наприклад, монастирська. Такі писанки почали робити монахині. Яйце багато разів обмокували в розтоплений віск, давали висохнути, потім на вогні нагрівали бісеринку і втоплювали у віск.  

Або ж техніка точкового розпису. За основу береться дерев’яне яйце, покривається білою акриловою фарбою, і наводяться акрилові контури. Такі писанки майстриня ще декорує спеціальною полімерною глиною.

Наталя також володіє технікою сухого валяння, коли писанку виготовляють із кольорової шерсті; технікою, де електричним дрилем вирізає делікатні візерунки; робить писанки з пап’є-маше і навіть вишиває на писанках. Ще пробувала робити «фабержівки».

Недавно навчилася працювати в техніці «білим по білому», яка родом із Полтавщини і походить від вишивки. У червні 2017 року цю техніку внесли до нематеріальної культурної спадщини України. Спершу орнаменти наносяться воском, потім яйце занурюють в оцтову кислоту, далі віск змивають гарячою водою – з’являється неймовірно красивий візерунок.

«Коли почала малювати писанки, мені ніби відкрився новий, але в той же час давно забутий поколіннями світ, – розказує майстриня. – Світ символів, візерунків і барв. Думаю, це саме те, що поєднує нас із прародичами. Шкаралупу писанок знаходили під час археологічних розкопок цивілізацій, що існували більше 3000 років тому. Орнаменти та символи дуже давнього походження, це знаки спілкування пращурів з природою, з Всесвітом. Ви знали, що кожен візерунок на писанці має свій глибинний символізм? Наприклад, дубовий листок – це про чоловічу мужність і силу».

На її писанках багато квітів. Бо квітка – це залишок раю на землі. «Можливо, у квітів нам варто перейняти ставлення до життя, – усміхається Наталя. – Вони просто квітнуть і не висувають світові жодних умов». 

У роботі майстриня використовує курячі яйця, качині, перепелині, гусячі і страусині. Шкаралупа останнього така тверда, що, коли впаде, то може і не розбитися. Тому на ньому дуже зручно вирізати ажур. А на курячих найкраще імпровізувати з вишивкою. Перепелині – дуже крихкі, тож підходять для воскового розпису.

Майстриня багато експериментує, бо так цікавіше творити. Якось захотіла спробувати себе в нетрадиційних техніках малювання. Люди вважають, що художні шедеври можна створювати лише за допомогою олівців та фарб. Але насправді будь-який матеріал під пензлем таланту перетворюється на шедевр. Багато художників малюють кавою, морозивом, вугільним пилом, косметичною помадою, білим і червоним вином. Наталя ж почала малювати цукровою глазур’ю.

«Людина народжується не для того, аби зникнути безвісною пилинкою, – говорить майстриня. – Але щоб залишити по собі якийсь слід. Я би хотіла лишити слід писанок. У кожній із них живе частинка моєї душі». 

Наталя МОСТОВА