Майже чотири роки тому 31-річна Наталія Гочева переїхала з Одеси до Івано-Франківська. І однією з причин такого рішення стало те, що поруч з містом –  гори.

Вона каже, що любила ходити в гори завжди і вже не може пригадати, коли зробила перше сходження на вершину. Розповідає, що походи в Криму та Казахстані були для неї яскравими і знаковими. Попри сильну фізичну втому, повертаючись, вона розуміла, що її вабить назад в гори, бо там вона почувається іншою людиною.

Тривалий час знання Наталі про Карпати обмежувалися катанням на сноуборді на Драгобраті. Коли ж вона переїхала в Івано-Франківськ – закинула це. «Виявилось, з Одеси легше зібратись покататися, ніж з Франківська», – сміється Гочева.

Натомість Наталя тепер робить багато гірських походів, найбільше їй запам’ятався похід зі своїм собакою Чорногірським хребтом. Каже, що це було її давньою мрією, ще відтоді, як в Казахстані її друзі брали з собою свого чотирилапого улюбленця. 

«Тоді мені здавалося, що це буде нереально. Але ось не минуло й року, як моя мрія збулась. Це було незабутньо. І коли я сідала в поїзд додому, то плакала від захвату», – пригадує жінка і додає, що в Карпатах вона залишила частинку свого серця.

Гочева каже, що вона гори не підкорює. Вважає, це неправильне слово.

«У мене складається враження, що гори – це живі істоти. Інколи здається, що є жіноча і чоловіча гора. Тому нечесно стосовно них говорити про підкорювання», – наголошує жінка.

Так само Наталя вважає недоречним порівнювати різні гори, бо кожна з них особлива, як і відчуття від сходження.

Один з її улюблених маршрутів – навколо гори Маттерхорн, який починається у Швейцарії і закінчується в Італії. Була вона також у горах Чорногорії. Не раз відвідувала гірський масив Троодос на Кіпрі, Альпи і навіть їздила в Непал. Там ходила до базового табору Аннапурни.

Наталя зауважила, що Непал не всім подобається, бо не всі спокійно сприймають висоту і не можуть акліматизуватись. «Це бідна країна, але це життя робить людей щасливими. У перші дні бачиш, що люди живуть біля дороги, дуже бідно. А потім ти розумієш, що їх це влаштовує. У гірських селах усвідомлюєш, що порівнювати Непал із чимось – не можна. Тутешні люди ближчі до природи. Це треба побачити і відчути», – зазначає Наталя.

Частинка її серця залишилась і в горах Непалу. Вона каже, що при нагоді  залюбки ще раз відвідає цю країну, але піде не на популярні треки. Вона не розуміє, навіщо йти до базового табору Евересту – цей туристичний маршрут за сезон відвідують десятки тисяч людей і він став дуже брудним. Тому якщо Наталя повернеться у Непал, то ходитиме навколо Аннапурни та Канченджанґи.

Людмила ОЛЕНЮК