Для Оксани Соболик музика – це хобі, професія і життя. Грою на скрипці Оксана почала займатися ще у вісім років, і відтоді це захоплення не минуло. Зараз вона грає в симфонічному оркестрі Івано-Франківської обласної філармонії імені Ірини Маланюк і зізнається, що щаслива. Мовляв, це те, до чого її готували все життя і до чого вона йшла сама. «Чим довше ти у цій професії, тим більше вчишся. Музика – це вічне навчання», – каже Соболик.

Вона пригадує, що професію для неї обрали батьки, хоча цікавість і здібності до музики маленька Оксанка мала завжди. Щоправда, коли вона йшла в музичну школу, то хотіла грати на саксофоні. «Колись побачила по телевізору, як жінка грала на ньому. Я  подумала, як же це красиво, який гарний, блискучий інструмент!» – сміється скрипалька. Але сталося так, що син родичів пішов на скрипку, тому батьки Оксани вирішили і свою дитину навчати гри на цьому інструменті. А вона була й не проти, до того ж – все почало вдаватися. Вчителька була строга і вимоглива – змушувала грати важкі мелодії щонайменше 50 разів.

Закінчивши музичну школу в Івано-Франківську, Соболик поїхала вчитися у спеціалізовану школу-інтернат у Львові. Згодом вступила в Інститут мистецтв Прикарпатського національного університету і минулого року стала магістром. Крім того, Оксана – щаслива мама, хоча каже, що іноді буває тяжко поєднувати все.

«Якщо ти хочеш кращої роботи, ти маєш грати краще за інших», – наголошує Соболик. Причому не тільки на своєму інструменті, а й хоча б трохи на інших. Також важливо знати теоретичні моменти та літературу, адже музика – це не тільки набір нот, треба розуміти ще й сюжет твору. «Музика несе в собі якийсь образ, і завдання музиканта – правильно його передати, щоб глядачі це зрозуміли», – пояснює вона.

Сцену Оксана порівнює із храмом. Каже, що на неї можна виходити тільки із благими намірами і в піднесеному настрої. Навіть якщо ти граєш сумну музику. А ще не можна на сцену виносити свої особисті проблеми – треба абстрагуватися. І це, за словами скрипальки, не важко. «Якщо ти включаєшся у процес, то ніби опиняєшся у трансі. Тебе повністю відносить», – каже вона.

Не раз музика допомагала Соболик у важких життєвих ситуаціях. Наприклад, коли у жінки помер тато, тільки улюблена справа витягла її із шокового стану. Коли від сумних думок Оксана не могла заснути, вона просто брала скрипку і починала грати…

Музикантка стверджує, що навчитися грати ніколи не пізно. Проте, щоб досягнути професійного рівня, треба займатися музикою змалку. «Я у вісім років пішла у музику – це вже вважається досить пізно. Є методики, за якими дітей починають вчити з трьох-чотирьох років», – зауважила скрипалька.

Людмила Оленюк