Так сильно полюбив радіоелектроніку, що присвятив їй усе життя: досліджує, винаходить і передає далі – дітлахам. А їх у нього не один десяток. 60-річний франківський викладач фізики і радіотехніки Олександр Аронець каже, що нинішні діти зовсім інакші: внутрішньо вільні, без страху до експериментів і з вірою у неможливе.

«Це так зване покоління Z. Те, що минулі покоління називали «технологіями майбутнього», покоління Z вважає невід’ємною частиною повсякденного життя, – усміхається Олександр. – Вони вміють мислити і технічно, і креативно водночас. Як казав Ейнштейн, якщо ви хочете досягнути успіху, все повинно бути грою. Саме так вони і бачать світ». 

Час для такого покоління якраз сприятливий – зараз маємо четверту промислову революцію. Перша призвела до переходу від ручного до механізованого виробництва через використання парового двигуна. Друга спричинила перехід до масового виробництва через використання електродвигуна і конвеєра. Третя призвела до переходу на автоматизоване виробництво через використання комп’ютерів та інформаційних технологій. А ось четверта промислова революція означає злиття автоматизованого виробництва, обміну даних і виробничих технологій в єдину систему з мінімальним або взагалі відсутнім втручанням людини у виробничий процес. Йдеться, наприклад, про удосконалені ІТ-технології, програмування розумного будинку, різноманітних роботів тощо.

«Колись, аби зробити мелодійний дзвінок для вхідних дверей, треба було попрацювати десь із місяць: виготовити друковану плату, підібрати деталі, схему, правильно запаяти, перевірити, налаштувати… Тепер такий дзвінок роблять за пів години, – каже науковець. – Зараз навіть учні радіотехнічного гуртка можуть розробити прилад на кшталт порохотяга-робота. Недавно дав своїм учням-третьокласникам завдання зробити електричну ялинку, яка мигає. Діти моментально зметикували, що й до чого, крім того, ще й удосконалили мою ідею – захотіли, аби по ялинових гілках стікала вода, ніби фонтан. І таки зробили».

Олександр додає, що сучасні діти неймовірно швидко вчаться, а в нову інформацію навіть не вчитуються, бо моментально схоплюють її, їхній мозок безперервно вимагає свіжого інформаційного ресурсу. Однак їх треба вчити здобувати речі працею, бо все-таки їм трохи бракує самостійності.

А найкраще виходить, коли юні науковці творять гуртом: хтось ідеально вміє паяти, інший філігранно вирізає корпус з картону чи з дерева, ще хтось бездоганно програмує – кожен кладе свій пазл, і зрештою синергія талантів дає вибуховий результат і здатна вирішити багато проблем людства.

«У павутину, яку сплели сотні павучків, здатен потрапити навіть лев у савані, – усміхається Олександр. – Геніям-самітникам у наш час доводиться складно. Вміння працювати в команді – ось куди треба курсувати».

Наталя МОСТОВА