Олександра Халло – мати трьох дітей, кандидат медичних наук і доцент кафедри гістології, цитології та ембріології Івано-Франківського національного медичного університету. А ще прикарпатка дуже любить подорожувати та підкорювати гірські вершини. Каже, відколи діти підросли, у неї з’явилось трохи часу на себе.

Олександра давно мріяла потрапити в Непал, і цьогоріч вона здійснила свою мрію. Жінка побувала у базовому таборі Евересту, а потім піднялась на вершини Кала-Патхар та Айленд-пік, що було метою її поїздки у Гімалаї. «Висота дуже велика, не всі змогли дійти навіть до базового табору, ставало погано та важко дихати», – пригадує мандрівниця.

Олександра розповідає, що дорогою до базового табору вона мала відчуття неймовірного спокою. Каже, що там дуже красиві краєвиди, вона споглядала і насолоджувалась ними. Щодо фізичного стану, то проблем не було. Акліматизація у неї була хороша, тому гіпоксія проявлялась хіба надвечір легким головним болем. Періодично була задишка, але Халло пояснює, що це трапляється з усіма та завжди, і чим вище ти підіймаєшся, тим сильнішою вона стає.

У Гімалаях Олександра була із товаришами, портерами та гідом. Із компанії з 20 осіб на Айленд-пік піднялися тільки п’ятеро включно із гідом. Висота гори майже 6200 метрів. Олександра зізнається, йти було важко. Але вона поставила собі за мету піднятися, тому рухалась вперед. «Останні метри підйому на Айленд-пік – вражаючі. Там майже перпендикулярна стіна – десь 80 градусів. Її треба було здолати на тросах. Це важко, бо ти постійно підтягуєшся, є небезпека зриву та багато інших нюансів. Але там ти розумієш, що мусиш дійти до кінця, бо інших варіантів немає. Треба лізти на рівні з чоловіками», – пригадує прикарпатка.

Перше, що Халло зробила, коли вибралася на гору, – присіла. Площа на вершині Айленд-піку невелика. Як тільки туди ступаєш, треба змінити страховку, щоб не зірватися вниз. А далі вже були обійми із товаришами по підйому та привітання із подоланою горою.

До такого сходження Олександра довго готувалась. Вона постійно бігає та ходить у зал, перед поїздкою відвідувала скалодром та заняття з альпінізму, пила вітаміни.

Айленд-пік – не перша підкорена вершина, їх на рахунку мандрівниці вже три. Вперше вона піднялась на Кіліманджаро десь два роки тому. Тоді ж зрозуміла, що «попала», бо це було, напевне, найкраще, що сталось у її житті. А взагалі, у гори Халло ходить з дитинства, похід у Карпати вважає маленькою прогулянкою.

«Страх і невпевненість є завжди при підйомах. Ти не знаєш, чи зможеш, чи гора пустить», – зазначає прикарпатка. Мовляв, на висоті від 5000 тисяч метрів навіть найкращі спортсмени починають зрівнюватися можливостями з іншими. Буває таке, що дорослі сильні чоловіки не можуть дійти до кінця – їм важко.

Для Халло кожне підкорення вершини – це суміш радості і щастя. Гори їй дають сили та енергію. «Коли з гір повертаєшся додому, то готовий творити», – каже вона. Тому в планах Олександри ще багато подорожей. На Еверест, звичайно, вона б піднятися хотіла, але це не тільки дуже складно, але й досить дорого – близько 65 тисяч доларів.

Людмила ОЛЕНЮК