Музикою Василь Христан почав цікавитися ще в школі. Тоді він займався грою на фортепіано, навіть закінчив музичну школу, і точно ще не думав стати діджеєм. Але як тільки електронна музика стала популярною, нею захопився старший брат Василя. А той «підсадив» на неї Христана-молодшого. «Спочатку я просто слухав. А потім знайшов програму, у якій можна декілька треків скласти в один сет», – пригадує Василь. Спочатку він це робив суто для себе. Та згодом друзі зацікавилися його роботами, тож довелося  створювати сети і для них.

Коли Василь вступив до університету, то вперше побував у клубі. Оскільки він вже трохи розумівся в електронній музиці, то почуте його не вразило: діджеї, на його думку, занадто халтурили. «Можна так багато класного зробити і розважати народ. Але всі працювали за однією схемою», – пояснює франківець. Але такі враження від клубу не відібрали у нього бажання працювати далі. Тому продовжував творити музику. Пояснює, що для цього потрібно взяти, наприклад, три треки. Потім з кожного треба вибрати ту частину, яка найбільше подобається, і скласти нову, гармонійну пісню.

Друзі, яким дуже сподобалась музика Василя, підтримували його і спонукали до більшого. «Але для серйозної роботи треба було потрапити у клуб. А невідому людину ніхто туди не візьме. Тому я пішов на курси діджеїв», – згадує Христан. Вчитись йому не було складно, бо мав хорошу базу. А ще роботи Василя сподобалися викладачу. Коли він за пару створив кілька сетів, наставник їх високо оцінив та пообіцяв допомагати новачку.

Після закінчення курсів Христан прийшов у клуб на стажування. Спочатку було важко призвичаїтися, до того ж тоді йому навіть не платили. Та він намагався взяти з роботи дещо більше, ніж гроші – знання. Василь весь час працював із іншими діджеями і намагався підглянути, що саме вони роблять, у чому родзинка їхньої музики. «Мені щастило грати із відомими людьми, які бачили, що я стараюсь і можу працювати. Це дуже допомогло, бо за мене замовляли словечко у діджейському колі», – зазначає Христан та додає, що згодом не він почав проситись у клуби, а навпаки, його запрошували.

Тепер Василь – DJ Кris. Він працює в одному із клубів Івано-Франківська. Каже, що робота йому дуже подобається, хоча робота вночі виснажує. «Мені було дуже важко звикнути до такого режиму, особливо, коли доводилося працювати дві ночі поспіль. Тоді я приходив додому біля п’ятої ранку, тіло все ще трусилось у ритмі, а у вухах пищало», – пригадує Христан. Десь за годинку йому вдавалось відійти і заснути. Але вже о 15 годині треба було прокидатися, робити новий матеріал і знову йти працювати. «Зрештою я втягнувся і звик до нічного способу життя. Тепер без проблем можу хоч чотири ночі грати», – усміхається діджей.

Людмила ОЛЕНЮК