«Я кажу, що це моя четверта дитина. До своїх доньок, напевне, вночі я не вставала так, як до цього лелеченяти. Мені з двійнею було важко справлятися, але з пташенятком – ще важче», – говорить Галина Якуб’як.

У родині Віталія та Галини Якуб’яків живе вже четвертий бузько, якому добрі люди вирішили допомогти.

Віталію 37 років, він працює анестезіологом у Коломийському пологовому будинку. Галині  36 років, вона дитячий неонатолог у цьому ж медичному закладі. Жінка каже, що виходжувати новонароджених – то її професія. Тому доглядати за пташеням їй було приємно, тим паче ці птахи дуже розумні та вдячні. Галина навіть брала відпустку на три тижні, щоб доглядати за пернатим.

Гніздо, з якого випав лелека, розташоване неподалік хати Якуб’яків в селищі Печеніжин. Вони там мешкають вже тривалий час. Якось їхній сусід пішов забирати своїх коней додому і почув у траві писк. Він одразу набрав по телефону Віталія та попросив його прийти. Пташеня шукали за звуками і побачили його за 50 метрів від гнізда. Віталій вирішив забрати його додому.

«Я в Інтернеті почав дізнаватися про фізіологію та поведінку лелек. Знайшов інформацію, що їх має бути парна кількість у гнізді, тому найслабшого завжди викидають. Виходить, що наш був слабким, подіяв природний відбір. Але ми втрутились у цей процес», – розповідає Віталій.

Спершу лелеченя жило у домі. Йому облаштували гніздо, в якому постійно міняли сіно, кімнату, в якій жив лелека, обігрівали навіть у червні, оскільки той мерзнув. Іноді доводилось йому навіть ставити грілку. А ще пташеня дуже любило, коли його брали на руки.

Їсти воно хотіло, як маленька дитина – кожні три години. Про голод сповіщало криками. «Це треба було чути, коли він починав видавати свої звуки. А от коли вже наївся, то засинав. Але як тільки знову зголоднів, то починав кричати», – пригадує Віталій Якуб’як.

Вночі перерва між годуваннями була трошки більшою, однак Галині все ж доводилось прокидатись і давати пташеняті щось їсти.

Харчується птах черв’яками, рибою, мишами. Дуже смакує йому курятина. Оскільки Віталій затятий рибалка, він часто приносив пернатому щось смачненьке. Товариші з нього сміялись, бо всі ловили велику рибу, а він – маленьку. Іноді знайомі самі підходили до Віталія і питали, чи він має чим годувати свого птаха. Якщо їжі для бузька бракувало, вони віддавали частину своєї здобичі.

«Коли старша донька зі мною їздила, вони часто випитували в неї, як поживає лелека. Ми їм фото показували», – каже Якуб’як.

Щоправда, згодом птах став справжнім рибним гурманом. Якщо спершу він залюбки їв те, що приносив йому Віталій, то згодом перейшов виключно на морську рибу.

«Я приношу свіжу рибу, він з’їсть дві-три штуки і далі кричить, що голодний. Ми його балуємо, але що робити, коли він стукає дзьобом у двері і кричить, що хоче їсти. Найбільша проблема була тоді, коли він почав одягатися в пір’я – з’їдав 7-8 кілограмів риби на тиждень», – зазначає Віталій.

Коли новий член сім’ї підріс, то не захотів жити в домі і сидіти в гнізді, а почав більше ходити. Тоді його переселили у хлів. Туди до нього почали прилітати родичі – батьки та сестри або брати. Зараз лелека вже виріс, сам літає, частково добуває собі їжу. Але куди б птах не летів, додому він завжди повертається.

Якуб’яки виходили вже четвертого бузька. Першим був чорний лелека, який не міг добре літати. Він полюбляв ходити до ставка, де, на жаль, загинув від лисиць. Другий лелека примерз до криги, і його підібрали. Два тижні птаха лікували, а потім він полетів і більше не повертався. Третій бузько прожив у цій родині два з половиною роки. Він мав вроджений дефект крил. Пішов від Якуб’яків лелека перед Великоднем.

«У вівторок він весь день намагався полетіти, виходив на купу глини та стрибав з неї. У середу він просто стояв там, похилив голову і про щось думав. У четвер він кудись пішов. Його пробували зупинити, але він втік. Через деякий час я знайшов його рештки біля лісу», – розповідає Віталій.

За словами Галини, від четвертого лелеки вони отримали безцінний досвід, оскільки той потрапив до них дуже маленьким. Вони не думали, що пташеня вдасться виходити, і дуже тішаться, що їм це вдалося.

Незабаром лелеки покидатимуть свої домівки та полетять у теплі краї. Якщо їхній улюбленець вирішить відлетіти у вирій – затримувати його не будуть. Господарі розуміють, що це поклик природи. Але вдома птаха завжди чекатимуть і не заперечуватимуть, щоб він і пару до них привів.

«Без проблем», – посміхається Віталій Якуб’як. Якщо ж птах зимуватиме вдома, то за ним готові доглядати і годувати його до весни.

Людмила ОЛЕНЮК