Здебільшого, коли помирають люди, які не мають жодних родичів та не заповіли нікому своє житло, воно переходить у власність територіальної громади. Однак часто нізвідки з’являються спадкоємці, які претендують на квартири та доводять у суді, що жили з померлим в останні роки як одна сім’я. Саме так трапилося і у цьому випадку.

Пенсіонер Анатолій Ванькович останнім часом мешкав у квартирі №4 на вул. Грушевського, 11 в Івано-Франківську. У чоловіка зовсім не залишилося кровних родичів, та й заповіт він не склав. А після його смерті про право на квартиру заявив його похресник Роман Дзюдзь, який зараз у суді доводить, що проживав разом із ним протягом останніх п’яти років однією сім’єю.

Роман Дзюдзь і раніше звертався в суд щодо встановлення факту спільного проживання. Втім тоді він жодного разу на засідання не з’явився, і справу залишили без розгляду. Тепер у нього є аж два представники, які пояснили, що у заявника тоді був укладений договір з іншим адвокатом, який отримував повістки про судові засідання, але не повідомляв про них.

Тепер, щоб підтвердити факт спільного проживання, адвокати клопотали про допит чотирьох свідків, які були готові давати свідчення ще на першому засіданні. Але тоді їх так і не заслухали, а на наступне засідання прийшли лише три. Цікаво, що серед них немає жодної людини, яка б проживала в одному будинку з Ваньковичем і могла підтвердити, що Дзюдзь справді з 2010 року переїхав від дружини та дітей, аби доглядати за стареньким хресним.

Серед свідків – співробітник, подруга сім’ї та хресна мати, які проживають у різних частинах міста. Усі вони часто плутались у свідченнях та нервували. Відтак «Галицький кореспондент» поспілкувався з сусідкою пана Анатолія, до якої якраз зайшов у гості внук. Вони розповіли, що чоловік начебто залишив квартиру похресникам, однак разом з ним ніхто не проживав.

Покази свідків

На суді свідок Василь Степанюк, який проживає на вул. Симоненка, розповів, що працював разом з Анатолієм у с. Тязів, в меблевому цеху. З Романом познайомився, коли допомагав Ваньковичу переїжджати на другий поверх, оскільки у 2013 році той помінявся квартирою. Опісля ще привозив туди будівельні матеріали, а Дзюдзь робив ремонт.

За словами свідка, коли Анатолію ставало на роботі погано, то він його відвозив додому, куди приїжджав також і Роман. Правда, говорячи це, Степанюк чомусь помітно нервував: червонів, переступав з ноги на ногу та плутався. Не зміг назвати номер квартири, у якій проживав Ванькович, а Романа називав то племінником, то похресником. Крім цього, довго не міг відповісти на запитання судді Мирослави Польської, як часто він бував у гостях у померлого.

«З 2013 року я часто бував у нього. Приходив 4-5 разів на місяць за порадою, як до старшого. Тоді весь час там був Роман. На свята Анатолій весь час йшов до нього. Коли треба, то Роман був у Анатолія в хаті. Я думаю, що, мабуть, він жив з ним останні роки», – підсумував Василь Степанюк.

Наступний свідок Людмила Олійник, яка мешкає в Угринові, розповіла, що ще з 70-х років знає Анатолія та батьків Романа. Вона стверджувала, що з 2010 р. Дзюдзь проживав з хресним батьком. «Ванькович був дуже доброю людиною, але на рахунок їди прикрий, – розповіла жінка. – Надя, мама Романа, готувала їсти для нього, а син носив їжу Анатолію, сидів там. На Великдень вони спеціально святили паску в суботу, йшли потім всі в гості до Ваньковича, а в неділю він приходив до них».

Людмила Олійник зазначила, що навіть перед останнім відвіданням поліклініки Анатолій зателефонував мамі Романа і сказав, що йде здавати аналізи. Вона пообіцяла підійти до нього, але не встигла – чоловік помер під кабінетом.

На запитання, як часто вона бачилася з Ваньковичем, свідок відповіла, що у свята. «Але коли я працювала на роботі, то була в Наді майже кожного дня і питала завжди, де Роман. Вона казала, що то він пішов до Ваньковича і поніс йому їсти, то живе у нього», – наголосила жінка.

Втім згодом вона трохи змінила свідчення. Уточнила, що спершу Роман рідко ходив ночувати до Анатолія, але з 2011-2012 років більше часу проводив там, аніж вдома.  «Проводив час чи жив?» – перепитала суддя. «Жив», – повторила за адвокатом Людмила Олійник.

Цікаво, що коли жінку попросили назвати друзів Анатолія, то вона не згадала в цьому списку першого свідка, який стверджував, що часто бував у нього і працював з ним. «Хороші друзі – це мама Романа, я, співробітник, який вже помер, та ще дві жінки. Більше про ніяких друзів він не згадував», – зазначила пані Людмила.

Коли ж суддя запитала, чи дружина Романа та двоє дітей також жили разом з Ваньковичем на Грушевсього, 11, то вона відповіла, що ні. Мовляв, вони проживали разом з його матір’ю на вул. Олесницького. «Там двокімнатна квартира, тому, думаю, дружина не дуже страждала, коли він ходив ночувати до Анатолія», – зазначила Людмила Олійник.

Третій свідок – хресна мати Романа Марія Доцяк, яка проживає на вул. Заклинських. Стверджувала, що як кума була в хороших стосунках з Анатолієм. «Роман з мамою завжди йому допомагали. З 2010 року він майже там жив, бо треба було їсти йому зварити, прибрати, ремонт зробити, на базар піти. Він був йому як рідний син», – розповіла вона.

На запитання, як часто вона бувала у Ваньковича, відповіла, що рідко. Мовляв, здебільшого зустрічалися на день народження Анатолія та Романа. Але запевнила: «Роман постійно заходив до нього. Певно, не було такого дня, аби він не приходив». А після уточнювального запитання адвоката вже сказала, що Дзюдзь не ходив ночувати, а жив разом із хресним батьком. Однак якщо попередній свідок стверджувала, що Анатолій помер у поліклініці та перед цим телефонував до мами Романа, то, за словами пані Марії, він помер у лікарні, а перед цим телефонував безпосередньо до похресника.

 

Спадкові справи

Такий випадок, коли люди доводять у суді факт проживання з померлою особою протягом останніх п’яти років, не єдиний. І тут все залежить від того, наскільки активно міська рада хоче відстоювати свої інтереси. Буває, що її представники або не з’являються на засідання, або покладаються на розсуд суду.

Наприклад, 12 вересня 2016 р. Івано-Франківський суд виніс рішення у схожій цивільній справі щодо квартири на вул. Пулюя. Цікаво, що тоді інтереси заявника представляв той самий адвокат Володимир Круць, який зараз співпрацює з Романом Дзюдзем. Втім представник міськради в судовому засіданні поклалася на розсуд суду. Відтак суддя Ірина Пастернак задовольнила заяву про встановлення факту спільного проживання.

А 30 листопада 2015 р., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом до Івано-Франківської міськради про визнання права власності на квартиру на вул. Василіянок у порядку спадкування, суд також задовольнив позов. Представники міськради тоді взагалі в суд не з’явилися, хоч були належно повідомлені про засідання. Відтак суддя Мирослава Польська прийняла рішення про заочний розгляд справи.

За словами заступника директора департаменту правової політики Андрія Устінського, тут треба враховувати всі обставини, бо є особи, які справді спільно проживали однією сім’єю та вели спільний побут. Такі люди приносять довідки, приводять свідків-сусідів, і суд бере це до уваги. Саме так, стверджує він, було і у випадку з квартирою на Пулюя. Мовляв, заявниця надала достатньо доказів, а міськрада не ставить собі за мету «віджимати» квартири, тому й поклалися на розсуд суду. Якщо ж суд встановлює факт спільного проживання, то людина йде до нотаріуса, який видає свідоцтво про спадщину.

Що ж до помешкання на Василіянок, то, як запевнив Устінський, там ситуація зовсім інша, оскільки квартира була неприватизована та надана іншій особі. «Була подана заява про розгляд справи без нашої участі, але суд мав перевірити, чи є у квартири власник. Після того, як ми з’ясували, що суд задовольнив позов, ми подали апеляційну скаргу і повернули це майно», – наголосив чиновник.

А стосовно квартири на Грушевського Устінський вважає, що тут є спір про право і ця заява має розглядатися в порядку не окремого, а позовного провадження. Бо доказів, які б підтверджували, що Роман Дзюдзь справді проживав разом з хресним батьком, немає.

Втім жодної статистики, скільки таких справ щодо квартир міська рада виграє чи програє, заступник директора департаменту правової політики не має. Каже тільки, що спадкових справ дуже багато і здебільшого вони чисто формальні.

 

 

Хто крайній?

За словами заступника начальника відділу реєстрації та розподілу житла Володимира Максилевича, якщо люди помирають і немає спадкоємців, то на житло претендує територіальна громада Івано-Франківська. Втім про таке житло не завжди відомо, а представляти інтереси міськради у суді може тільки департамент правової політики.

«Якщо немає родичів, то на четверту чергу може претендувати особа, яка каже, що жила з цією особою протягом п’яти останніх років. Як правило, такі спадкоємці з’являються. Це одна зі схем отримання житла. Тоді з’являються люди, які доводять, що проживали разом з померлим протягом п’яти останніх років», – каже він.

Проте, за словами чиновника, за останніх два роки в судах перебуває тільки дві справи, коли міськвиконком судиться за житло і вважає, що його незаконно успадкували. Здебільшого ж завжди знаходяться родичі або ж люди самі переписують на когось житло.

Начальник відділу Надія Храбатин каже, що протягом 2016 р. міськвиконком не надав жодної квартири ні своїм працівникам, ні іншим людям з квартирної черги, де вже назбиралося 10 439 осіб. У 2015 р. ситуація була трохи краща і вдалося дати квартиру на Василіянок сім’ї, чий будинок на пл. Ринок, 5 завалився. Однак статистики, скільки квартир було надано працівникам міськвиконкому та скільки їх перебуває на черзі, вона не знає. Бо, пояснює,  тільки рік, як її відділ створений.

З’ясувалося, що списками працівників міськвиконкому, які стоять на квартирній черзі, займається голова профкому Андрій Лис. За його словами, з 1999 р. на черзі стоять 11 працівників апарату і за останніх п’ять років тільки двоє чиновників отримали житло.

Проте директор департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою Михайло Смушак пояснює, що профкоми департаментів ведуть також свої списки людей, які стоять у черзі на квартири, та тих, які вже їх отримали. Однак докупи ці списки ніхто не зводить.

Очевидно, що робити це нікому не вигідно і цю інформацію воліють замовчувати.

 Поширена афера

На думку юриста Зоряни Івасишин, афери з нерухомістю – це один з найвигідніших видів шахрайства. Нерухомість одиноких людей завжди під прицілом аферистів. З упевненістю можна казати, що заволодіння квартирами померлих людей, в яких немає спадкоємців, в Івано-Франківську має масовий характер.

«Як це відбувається? По-перше, потрібна інформація. Її мають ЖЕКи, соцслужби, поліція, міськвиконком. Способи заволодіння – різноманітні. Від банальної підробки довіреності до складного, але менш ризикованого «успадкування». Поширеним є спосіб, коли аферисти звертаються до суду з заявою про визнання факту проживання однією сім’єю, після чого успадковують квартиру, – розповідає вона. – Тут слід зазначити, що міська рада повинна завжди бути залучена як зацікавлена особа і відстоювати інтереси громади. Добиватись, щоб відумерла спадщина відійшла місту. А отже, інвалід, багатодітна сім’я, воїн АТО чи просто громадянин, який десятки років чекає на житло, нарешті його отримає».

Втім, на жаль, так відбувається далеко не завжди. Та й суд також не горить великим бажанням виконувати не властиву йому функцію – доводити щось замість учасника процесу. Юрист вважає, що такі речі відбуваються з відома або й за участю окремих осіб міськради: «На жаль, дуже часто позиція міської ради полягає в тому, щоб або не з’явитись на засідання, або покластися «на розсуд суду».

Нотаріуси, які мають розшукувати спадкоємців, умисно або через нерозуміння теж сприяють аферистам. Наприклад, був випадок, коли нотаріус відчужив квартиру померлої людини за підробленою довіреністю, виданою в Ханти-Мансійському окрузі Росії, яка не була внесена до реєстру довіреностей та не перекладена.

Пані Зоряна переконана, що потрібна ґрунтовна і неупереджена перевірка у всіх подібних провадженнях, до яких була залучена міська рада. Для з’ясування всіх обставин необхідне подання заяви керівництва міськради до правоохоронних органів. Окрім цього, потрібні заходи, щоб запобігти таким випадкам у майбутньому.

«Сподіваюсь, що міська рада зацікавлена в тому, щоб квартирами одиноких людей не заволодівали аферисти та щоб повернути ту нерухомість, якою вже заволоділи нечисті на руку особи», – резюмує юрист.

Наталя КОЗАК