Зовнішньополітична кон’юнктура для України стрімко погіршується. Зараз ми чуємо лише перші дзвіночки, проте до кінця року може виникнути сакраментальне питання «По кому подзвін?»

Гібридна війна проти Росії триває вже шостий рік, її жертвами стали понад 13 тисяч людей. Ми часто самі не усвідомлюємо, що зуміли вистояти перед найбільш підступними та важкими ударами 2014-2015 років, бойові дії на Донбасі перейшли до фази конфлікту низького ступеня інтенсивності, який продовжує забирати людські життя. Однак Україна як держава вистояла, зберегла свою суб’єктність.

У позиційному протистоянні Росія має переваги за рахунок розмірів території, значних запасів енергоресурсів та золотовалютних резервів. Тому у Кремлі не поспішають, підбираючи нові і нові інструменти впливу на Україну, при цьому раз у раз намагаючись переконати Захід у прозорості власних намірів. Це не завжди виглядає переконливим, проте у частини західного істеблішменту вже сформовано запит на відновлення business as usual у відносинах з Кремлем. На жаль, це очевидний сьогодні факт.

Маємо зрозуміти, що Дональд Трамп, Ангела Меркель, Еммануель Макрон не присягали захищати українські інтереси, а складали присягу громадянам держав, які довірили їм стерно управління у бурхливому океані світової політики. Чи збігаються інтереси України з прагненнями провідних країн Заходу? Далеко не завжди і не у всьому. Наведу лише один приклад: популістські тенденції у країнах ЄС та в Україні несуть різну за ступенем загрозу, нашу державу вони можуть знищити. Звісно, якщо Україна не доведе світові доцільність власного існування.

Що для цього потрібно? Сформулювати національні інтереси з прицілом на складний та тривалий шлях європейської і євроатлантичної інтеграції. Усвідомити, що капітуляція перед Росією (навіть у гібридній формі) може спричинити втрату української державності, і шансів на відновлення її в осяжній перспективі може не бути. Зрозуміти, що час для реформ з високим ККД та сприятливим розумінням мільйонами громадян давно втрачений і легко жити в Україні протягом найближчих десятків років буде хіба що кільком сотням наших співгромадян. Іншим – доведеться або боротися за Україну, або плисти за течією.