Ця тендітна дівчина вражає силою. Силою, яка варта того, аби нею захоплюватися. Аспірантка ПНУ, диктор радіо «Дзвони», співачка з Городенківщини Оксана Сливка уже двічі їздила у зону АТО, де співала на концертах для українських бійців.

Захоплення, страх і спокій

«Коли я вдруге їхала на Донбас, тато дізнався про це в останній момент. Він лише з нервами махнув рокую – мовляв, роби, що хочеш», – уже з усмішкою розповідає Оксана. Підтримати українських бійців вона хотіла давно. Навесні дівчина наважилася їхати вперше у товаристві прикарпатського письменника та фото-відео кореспондента. «Тоді ми об’їхали тил українського війська. Було страшно. Було насправді страшно. Але я радію, що хоча б у такий спосіб змогла долучитися до підтримки хлопців», – каже Сливка.

Вдруге їхати на фронт Оксана вирішила уже на передову. Цього разу склад артистів був більший. Дівчина разом із з троїстими музиками з Печеніжина підготували спеціальну концертну програму в основу якої лягли українські народні пісні.   «Дуже часто запитують, чи не боялась я. Ні, не боялася! Всю поїздку мене супроводжувала впевненість у тому, що все буде гаразд. Я мала вищу мету, яка керувала мною – підтримати бійців, а ще поруч зі мною були справжні мужчини, з якими нічого не страшно», – усміхається Оксана і каже, що не завжди було легко, адже доводилось ночувати чуючи обстріли вночі.

Дівчина на війні у спідниці – то незвично

Перший концерт гурт «Серпанок» разом з Оксаною Сливкою дали у Станиці Луганській. Далі були міста Донецької і Луганської областей аж до Мар’їнки, по три концерти в день. Назви деяких міст гастролерам навіть не казали через конфіденційність. Виступали вони у спортзалах, колишніх кафе, школах, просто у полі під деревом, у ярку – там, де було хоч декілька солдат, артисти хотіли запалювати вогники у їхніх очах. Сцени були також різними – від зеленої трави під ногами до ящиків з-під куль. Оригінальну сцену організували солдати, переобладнавши причеп вантажівки на імпровізований поміст, застеливши його килимком.

«Кажуть, що треба підтримувати моральний дух бійців. Там де була я, моральний дух високий і я сама набиралась оптимізму у хлопців. У всіх є почуття гумору, проте гумор там свій, специфічний»,- усміхається дівчина. Вона згадує, як на одному з концертів у школі вийшла на сцену і розповідала, яка вона «зла бандерівка», бо школярі і вчителі ототожнювали бандерівців з бандитами.

До слова, у зоні АТО артисти зустріли дуже багато прикарпатців – з Коломийського району, Городенківського, Калуського і Богородчанського. Хлопці навіть організували «просвітницьку роботу» серед тих, хто воював проти України.  «Наші бійці не такі жорстокі з полоненими, як проросійські сили. З сепаратистами вони проводять програму «Прививання любові до української культури». Кожного дня полонені вчать нові українські пісні. Починається програма з вивчення гімну України і продовжується народними співанками. Кажуть, що полоненим з часом навіть починає подобатись», – стверджує Оксана.

Дуже часто армійці не стримувались і йшли у танок

Брат, борщ і снайпер

Та не тільки це вразило дівчину. Посеред куль і пісень вона зустріла там свого рідного брата, який уже більше як пів року служить у війську. Туди він пішов, отримавши повістку й одразу ж після народження донечки. «Він так обняв мене… Це неймовірно, на війні усі відчуття загострюються. У мирний час майже завжди брат супроводжував мене на концерти, а тут, уявіть, я давала концерт для нього і його побратимів! Проте і зустрітись було не так легко.  Бувало і дуже багато перешкод, серед яких навіть обстріли позицій. Та мною керувало велике бажання побачити його, обняти і, звісно, заспівати. Адже саме він чи не найбільший мій фанат. Знає всі мої пісні та й на концерті підспівував.  Обіймаю брата, а в цей момент мені дуже  шкода усіх батьків, які вдома сивіють через розлуку з рідними», – витирає сльозу городенківчанка. Ім’я хлопця ми не називаємо навмисне.

«Який там борщ!… Готують хлопці дуже смачно. Правду кажуть, що найкращі кухарі – то чоловіки. Такої смачної іжі, як на передовій, я ще ніколи не куштувала. Та навіть гречка з тушонкою на обід у затінку оригінальна», – хвалить Оксана польових кухарів і додає: побут у бійців таки не найкращий. «Ті, хто тримають оборону у містах, дуже часто ночують у сирих підвалах – посеред мишей і щурів. Інколи здається, що влітку воїни у польових умовах живуть краще, аніж ті, хто у будинках, бо спати у наметі, ймовірно, таки здоровіше. Сплять хлопці і на ящиках з-під набоїв, які накриваються дверима, сплять на підлозі і на землі. Міліція у кращих умовах. Вони зазвичай живуть у гуртожитках від коледжів чи дитячих таборах відпочинку. Добровольчі батальйони ж ночують у розбомблених будівлях, які обладнують собі під житло. Домівкою для бійців служать і колишні заводи, і школи, і бліндажі. Словом, кожен батальйон рятується, як може.

Дивишся на неї і розумієш, що поїздка на передову – то ніяке не самоствердження для цієї  дівчини,  а необхідність. І вона щаслива від того. Оксана щось говорить, ділиться переживаннями, а ти і чуєш її, і ні. Бачиш її сльози і розумієш, що з її очей течуть сльози багатьох матерів і  сестер, які чекають рідних. Або вже не дочекаються… «Коли я вирішила їхати вперше, почала обдзвонювати своїх знайомих співаків і шукати компанію. Прикро, що усі, до кого я зверталася, відмовились їхати до бійців під кулі»,  – повертає Сливка до реальності. Під кулі, бо дівчина розповідає, як вони їхали у мікроавтобусі на швидкості, лежачи на сидіннях. «Зразу нас просто попросили лягти. Аж пізніше пояснили, що на тім відрізку дороги працює снайпер», каже співачка і просить згадати водія Василя Сметанюка, який дуже часто їздить у зону АТО і жертовно підтримує хлопців.

Гурт «Серпанок» з Оксаною Сливкою

«Сфотографуйте мене!»

Дівчина емоційно запевняє, що захоплені очі хлопців зі зброєю надихають найбільше. «Я багато співала. Але такої публіки, як у зоні АТО,  у мене ще не було. Хлопці потребують живого спілкування. Ми давали навіть незаплановані і спонтанні концерти, бо нас просили відвідати то тих, то тих хлопців. Коли у нас закінчувався бензин, військові заправляли мікроавтобус і просили їхати далі…», – згадує Оксана. Вона розказує, як після одного з концертів до неї підійшов хлопчина зі словами «Сфотографуйте мене…». А потім написав на листку адресу і попросив вислати туди фото. «Це мама. Я уже півтори роки воюю, з нею зв’язку немаю. Повідомте її, будь-ласка, що я живий», – ховав очі захисник. Для отдельной категории граждан будет очень интересно посмотреть порно ролики, где волосатые киски красоток разных возрастных групп пользуются успехом у их кавалеров. Порно с волосатыми кисками https://мохнатка.com – это еще и возможность пусть и в фантазиях пережить сладострастные минуты, сопереживая вместе с главными героями сексуальные отношения. Это и хороший стимул для занятий сексом с половинкой.

«Там невіруючих немає»

«Чи моляться хлопці в окопах більше, аніж вдома?», – запитую у Оксани. «Там невіруючих немає. В окопах моляться навіть ті, хто не знав молитов до того», – лаконічна відповідь дівчини змушує замислитись.

Чи мають змогу сповідатись бійці на передовій? «На війні катастрофічно не вистачає священиків. Катастрофічно. Перед Великоднем брат не міг приступити до сповіді, а на саме свято з другом йшли п’ять кілометрів замінованим полем, аби помолитись у церкві», – ніби читає мої думки Оксана. За її словами, навіть ті церкви, які є на Донбасі, дуже мало підтримують армійців, бо, зазвичай, підпорядковані Московському патріархату.

«Хлопцям треба підтримки і розуміння. І проявляти це треба у найменшому. Я не кажу, що треба перестати святкувати ювілеї, весілля чи хрестини. Але у чомусь обмежувати себе треба, бо пів-України гуляє, а пів  – плаче. Не хочу бути багатослівною, адже моя робота і полягає у тому, щоб створювати людям свято, проте можна обійтися і без багатьох розкошів, в тому числі і салютів, які зараз заборонені на державному рівні. Приведу в приклад одну молоду пару з Тернопільщини, яка мене надзвичайно вразила. Вона відмовилалсь від танців  на весіллі. Я розумію, що цей вчинок нічого не змінить, бо бійцям у окопах від цього ні холодно, ні тепло. Але ми маємо бути з ними солідарні, бо хлопці своїм життям захищають наші», – каже Оксана Сливка.

Микола ГУРАК