Любощі по-франківськи

Відомі прикарпатці міркують про кохання, романтику і пристрасть.

Військові, освітяни, бізнесмени, політики, артисти – кожен тямить у коханні бодай дещицю. День Валентина – чудовий привід поговорити про це, чи не так? Тож читайте: кому присвячував вірші голова обласної ради, що змусило заплакати ректора ПНУ ім. В.Стефаника та який романтичний фільм мер Бурштина може переглядати по кілька разів на день.

Олександр СИЧ, голова обласної ради:

«Кохання – це життя. Народжені у коханні – щасливі люди. З цим прекрасним почуттям у мене асоціюються три речі: весна, гойдалки і черемха. Саме в такому антуражі я познайомився з дружиною. 8 травня в міському парку ім. Т.Шевченка, залитому квітучою черемхою, ми каталися на гойдалках. Узагалі, романтика дуже важлива в житті, бо інакше не цікаво. У кожному дні має бути своя родзинка, оздоблена дрібкою фантазії.

Свого часу я навіть «бавився» складанням поезії, хоча не вбачаю у тому захопленні нічого професійного, просто рифмоплетіння для душі. Найромантичніші вірші написав під час служби в армії. Коли стояв на посту, а навколо лютувала хуга, особливо гостро відчував журбу за домом, де мене чекали дружина і донечка. Саме в такі щемливі моменти народжувалися мої поетичні творіння. Частину з них і досі зберігаю».

Галина БАРАНКЕВИЧ, заслужена артистка України, співачка, провідна актриса Івано-Франківського облмуздрамтеатру:

«Кохання – це стимул до життя. У стосунках я не беру на себе ініціативу вигадувати і здійснювати якісь шалені сюрпризи, гадаю, це привілей чоловіків. Іноді ревнощі стають корисними для взаємин – вони додають вогню. Часом навіть хочеться, аби кохана людина приревнувала. Та й романтика не надто важлива. Для мене ідеальне побачення може бути як у Парижі чи на Мальдівах, так і вдома перед телевізором за цікавим фільмом, лузаючи насіння. Головне – аби з коханою людиною. Емоційну пристрасть не вважаю надійним орієнтиром у стосунках, адже вона швидко зникає. Тому кохання все-таки варто будувати розумом, а не емоціями. Знаю безліч щасливих пар, які одружилися не через палку пристрасть, а просто тому, що здоровий глузд підказував про необхідність створення сім’ї».

Віктор АНУШКЕВИЧУС, екс-мер м. Івано-Франківськ, депутат Івано-Франківської міської ради:

«Кохання – це дар Божий. Щасливі ті, хто пізнають це почуття. Мені Господь подарував можливість і досі кохати. Коли мені хтось каже, що прожив із дружиною не один десяток років і ніколи не сварився, я однозначно переконаний – це блеф. Так не буває. Суперечки є в кожній сім’ї, особливо на початку, коли відбувається «притирка» характерів, змагання за першість. Ми з дружиною теж це пережили. Спершу вона мені частіше поступалася, а тепер – навпаки. Попри це, я є лідером у домі, і дружина це визнає. Хоча вона теж доволі сильна особистість.

У нас є багато традицій, які дуже гуртують та підтримують родинний дух. Наприклад, щонеділі вся сім’я – троє синів та дружина – збирається за обідом. Страву для цієї події завжди готую я.

До речі, цьогоріч ми з дружиною відзначатимемо подвійний ювілей: 30-ту річницю одруження і 35 років з дня першого знайомства. Уже запланував цікавий романтичний сюрприз для коханої, однак це поки що мусить залишитися таємницею».

Ігор ЦЕПЕНДА, ректор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника:

«Кохання – це взаємність почуттів і здатність жертвувати заради іншої людини. Кохання, любов і милосердя вважаю синонімами. Ці почуття в мене асоціюються зі світлом, теплом і гармонією. Гадаю, найстрашнішим для взаємин є зовсім не зрада, ненависть чи обман. Основним убивцею є байдужість. Чоловіки і жінки зовсім по-різному сприймають кохання. Американський психолог Джон Грей навіть книгу про це написав – «Чоловіки з Марса, жінки з Венери». Я взагалі-то не особливий шанувальник літератури про кохання, вочевидь, тому, що не вважаю себе романтиком. Мелодрами теж мені не до вподоби. Останнім мистецьким твором, який мене зворушив аж до сліз, став арт-проект «Оскар і Рожева Пані». Ця вистава, яка демонструє любов до життя, рідко кого залишає байдужим. Мій улюблений письменник Стефан Цвейг, майстер психологічних новел, теж має у своєму авторському багажі кілька проникливих історій про кохання. Йдеться про новели «24 години з життя жінки» та «Амок». Це справжні шедеври, які дають зрозуміти, що кохання здатне робити з людиною».

Андрій ДОЛИК, боєць АТО, голова Обласної спілки учасників АТО:

«Кохання – це повітря і… багато обіймів. Я це усвідомив лише минулого року – коли зустрів нинішню дружину Алісу, яка навчила кохати по-справжньому. Нас познайомила війна. Я – солдат, вона – волонтерка. Так і зав’язалося. Ми одразу відчули одне одного. Наче рації, налаштувалися на одну хвилю. Могли теревенити по телефону по 18 годин на день, та й досі можемо. Якщо навіть і сперечаємося десь-колись, то все одно робимо це з особливою любов’ю. У нас кожен день – свято. А найкращою романтикою вважаємо спільну риболовлю. Щоправда, більшу частину улову дружина через свої жалощі відпускає назад у воду. Я зазвичай вдаю, наче нічого не помічаю. Аліса – перша і єдина жінка, якій я йду на поступки. Таких привілеїв ще не мав ніхто. Вона зуміла перевернути догори дриґом усі мої закоренілі уявлення про стосунки і почуття. Нещодавно вигадали собі ще одну романтичну традицію. Кожного року в день нашого вінчання даруватимемо одне одному каблучки та святкуватимемо біля якогось водоспаду. Адже ми одружувалися біля Манявського водоспаду, тому такий мальовничий ландшафт є символічним для нашої пари».

Роксолана ДЖУРА, мер м. Бурштин:

«Кохання – це кохання. Мене часто називають Залізною Леді, однак кожна, навіть найсильніша духом жінка-політик, коли зачиняє двері свого кабінету, прагне бути тендітною і люблячою. Коли завершується мій робочий день, я скидаю панцир усіх проблем, приходжу додому і знову стаю коханою дружиною та лагідною мамою.

У той же час я не вважаю себе романтиком, не люблю дивитися мелодрами і за своє життя не прочитала жодного жіночого роману. Єдиний романтичний фільм, який і досі можу переглядати по кілька разів на день, – це давня радянська стрічка «Службовий роман». Розчулити мене здатні лише діти, пенсіонери і батьки.

У політиці, до речі, теж є своя романтика. Гадаю, кожна жінка-політик є мрією для чоловіка-політика. А якщо серйозно, то період романтизму в Україні давно минув, нині треба реально оцінювати ситуацію і бути напоготові діяти рішуче. Я завжди була впевнена, що моє ім’я принесе мені нелегкі випробування, так само, як це відбулося зі знаною українкою, відомою історичною постаттю Роксоланою. Часом теж почуваюся, наче у ворожій Османській імперії. Однак у керівному кріслі політика мені цілком комфортно, адже саме про такий життєвий шлях мріяла. Сила мого характеру дозволяє вистояти перед будь-якими перешкодами».

Ростислав ДЕРЖИПІЛЬСЬКИЙ, директор Івано-Франківського облмуздрамтеатру:

«Кохання – це одне з найкращого, що є на землі. Кохання у різні періоди життя має абсолютно різні відтінки. В юності я був здатен на відчайдушні та божевільні вчинки заради почуттів. Пригадую, як задля того, аби просто побачити кохану людину, міг сісти на автобус та поїхати за сотні кілометрів, при цьому не маючи ні копійки за душею. Також мені частенько доводилося кулаками відвойовувати своє кохання.

Ідеальне побачення уявляю на безлюдному морському узбережжі, захід сонця, багаття, теплий вітерець, вино… Взагалі, я романтик. Мене досить легко розчулити. Я можу заплакати під час емоційної театральної постановки. Наприклад, вистава «Сталкери» за участю Ірми Вітовської щоразу вражає мене просто в серце. Серед усіх моїх постановок я б виокремив дві вистави, де найяскравіше відтворена могутня сила кохання. Йдеться про «Ромео і Джульєтта» і «Натусь».

Оксана МЕЛЬНИК, засновник глянцевого журналу «Like», директор з маркетингу в будівельній компанії «Мельник», ресторатор:

«Кохання – це почуття, коли хочеться бути поруч лише з коханою людиною, дивитися їй у вічі та міцно обіймати. Я однозначно романтична натура. Однак, як на мене, романтика не в тому, аби здійснювати якісь екстремальні та божевільні вчинки, наприклад, стрибати з парашутом, зважитися на банджі-джампінг тощо. Романтика – у банальній записочці з теплими і ніжними словами, імпровізованому побаченні чи в будь-якому іншому невеличкому сюрпризі. Насправді романтику можна знайти повсюди, і для цього не обов’язково чекати Дня Валентина. Зізнаватися у коханні цікаво щодня. Кожного разу по-новому. Взагалі, я думаю, що уявлення про стосунки формується в людини ще змалечку, тобто все залежить від типу взаємин, які були прийнятими в її сім’ї. Тому надзвичайно важливі різноманітні традиції, спільні вечері, цікаві родинні проекти і т.д. Такі речі роблять стосунки міцнішими».

Андріан ВОЛГІН, боєць АТО, депутат Івано-Франківської міської ради:

«Кохання – це душа. Я рідко закохувався. Завжди всього себе присвячував спорту, тому на особисті стосунки залишалося мало часу. Попри це, я відчайдушний романтик. Пам’ятаю, як у вісімнадцятирічному віці вперше в житті закохався. Та спортсменка зі Львова відразу запала мені в серце. Я приїхав на літні канікули до бабусі в село, що в Надвірнянському районі. Вона теж. Згодом канікули закінчилися, а почуття – ні. Довелося регулярно їздити до Львова, аби бачитися з коханою. Тітка, з якою я мешкав у Івано-Франківську, щодня давала мені 50 копійок на кишенькові витрати. Я ж їх ретельно збирав, аби придбати квиток у Львів. Приїжджав туди, ми гуляли до 10-ї вечора, і я знову повертався додому. Так тривало аж два роки.

А одного разу я освідчився дівчині за допомогою малюнка. На трафареті вирізав портрет коханої та намалював на її домі, підписавши «Люблю одну тебе».

Взагалі, коли закохуюся, то цілковито віддаюся цьому почуттю, через що не раз обпікався. Тому став дуже перебірливим у жінках, адже надто боляче переживаю розрив стосунків. Після повернення з війни почав по-справжньому цінувати життя: можливість бачити, ходити, насолоджуватися сонцем і небом. Речі, які завжди здавалися непомітними дрібницями, набули неймовірного сенсу. Я часто міркую: можливо, Бог не даремно проніс мене на своїх руках крізь пекло війни. В такі моменти замислююся над важливістю сімейного затишку, люблячої дружини, дитячого сміху в оселі…»

Любця ЧЕРНІКОВА, дизайнер:

«Кохання – це священне почуття. Увесь свій творчий потенціал вкладаю в роботу, а поруч із коханим я більш прагматична. Нам просто комфортно бути разом, не вигадуючи при цьому якогось особливого антуражу. Наша романтика – це разом прибрати помешкання чи приготувати сніданок. Навіть такі прості, банальні речі нам вдається робити досить романтично. Мабуть, це і є кохання… Гадаю, справжнє кохання – це не пристрасть, бо вона спалює, натомість істинна любов наповнює глибоким спокоєм, ніжністю і світлом, який духовно підносить людину. Тим, хто наразі без пари, я б порадила цінувати самотність. Можливо, вони ще просто не готові до стосунків. Наприклад, чоловік поки що не здатен брати відповідальність за сім’ю, жінка не навчилася йти на компроміси тощо. Думаю, таким чином життя дає змогу удосконалити себе, насолодитися речами, які любиш, нарешті чітко зрозуміти, яку людину хочеш бачити поруч. Наодинці з собою можна підготуватися до появи справжнього кохання».

Маленькі іванофранківці про кохання

Станіслав Скрипецький, 11 років:

«Кохання – це коли чоловік і жінка сплять в одному ліжку».

Віталій Білейчук, 5 років:

«Кохання – це коли сильно обіймаються і цьомаються».

Вероніка Лебедєва, 10 років:

«Кохання – це потяг, який ніхто не прорве, це потяг, який відчуває кожен орган тіла».

Микола Більчак, 11 років:

«Кохання – це почуття, яке іноді може бути невзаємним».

Анна Шевага, 6 років:

«Кохання – це коли сім’я живе добре і ніхто не свариться».

Дарина Красій, 7 років:

«Кохання – це коли дівчина робить гарну зачіску, малює губи червоною помадою і одягає красиву шубу, а хлопець стає на одне коліно і дарує їй квіти і перстень».

Дмитро Шевага,10 років:

«Кохання – це коли двоє люблять одне одного не за гроші та не розлучаються через бідність».

Анастасія Козак, 9 років:

«Кохання – це коли хлопець дарує дівчині квіти і каже гарні слова, а дівчина стає красивою і багато посміхається. Коли я закохаюся, то не буду чепуритися, бо бути простою – це найкраще».

Олексій Яковин, 4 роки: