Режисер: Ліза Азуелос

До 34 років Іоланда Джильотті, відома решті світу під сценічним псевдонімом Даліда, встигла стати популярною виконавицею пісень у Європі. Її оточують фотографи, вона бажаний гість в найкращих концертних залах, пластинки з її піснями розходяться мільйонними тиражами, але відчуття щастя це не дає, особисте життя співачки не складається. Невдалий шлюб, обман з боку чоловіків, цинічне ставлення до неї як до засобу заробітку роблять Даліду замкнутою, а єдиний чоловік, в якого Іоланда закохалася до нестями, не витримавши творчої невдачі, наклав на себе руки. Все це ламає всередині жінки якийсь стрижень, Даліда зважується на самогубство, але її встигають врятувати. Щоб захистити кумира мільйонів від нових спроб звести рахунки з життям, людям, що її оточують, доводиться заглянути в її минуле, аби зрозуміти, що зробило Даліду зіркою і що не дозволяє жінці знайти щастя…

За словами режисера Лізи Азуелос, у 2012 році, коли задум зняти фільм про Даліду практично був відкинутий через відсутність сценарію і акторів, один екстрасенс запевнив її, що кіно обов’язково з’явиться, і не пізніше, ніж через чотири-п’ять років. Фразу про те, що велика сила тягне за собою і велику відповідальність, можна трактувати не тільки в звичному супергероїчному ключі, але і в контексті обов’язкової плати за будь-який дар, який дає нам природа або Бог. Таланти, дані нам від народження або набуті шляхом довгих тренувань, ніколи не даються задарма – все має свою ціну, тягне за собою певні наслідки і передбачає відповідальність, згадану вище. Навіть якщо вам дарована безневинна здатність висловлювати почуття за допомогою фарб, слів або голосу, це не означає, що за неї не доведеться заплатити найвищу ціну. Життя непередбачуване, доля жорстока, а всесвіт невблаганний – будь-який обдарований художник, вчений або музикант вам це підтвердить своєю біографією.

Свева Алтіві, яка зіграла головну роль у фільмі, до 17 років професійно займалася тенісом, потім виграла один з італійських конкурсів краси і поїхала працювати моделлю в Нью-Йорк. Заради ролі у фільмі їй довелося не тільки вивчити мову, але і кожен знімальний день проводити чотири години на кріслі гримера.

Біографія французької співачки Даліди заслуговує перенесення на великий екран більше, ніж багатьох інших артистів. Народжена в єгипетському Каїрі в італійській родині, ще дівчинкою Іоланда пережила кілька важких операцій на очах, що зробило її на все життя вкрай чутливою до світла. Однак кожного разу перемагаючи нестерпний біль, дівчина знайшла себе саме під світлом софітів, спочатку на конкурсах краси, а потім і на концертних майданчиках.

Виступи її не пройшли непоміченими в Парижі, і дівчина швидко стала справжньою зіркою, оточеною натовпами шанувальників, шахраїв і жадібних до чужих грошей бариг. На жаль, Даліді дуже не пощастило в особистому житті – шанувальники приписували їй вісім шлюбів, хоча заміжня вона була лише один раз, та й то ці стосунки закінчилися через місяць після весілля. Троє з її коханих наклали на себе руки, причому один з них помер буквально у неї на руках. Даліда завжди мріяла бути люблячою дружиною і матір’ю, проте була позбавлена ​​простих жіночих радощів, що в результаті і звело її в могилу. Бурхливе, повне безлічі переломних моментів, оточене десятками другорядних персонажів життя співачки зажадало від авторів картини пошуку якогось спільного знаменника, яким біографію можна було б перетворити на сценарій, і такий загальний вектор був знайдений.

«Даліда» – жіноче кіно, зняте жінкою про жінку. В цьому немає ні краплі іронії або неповаги, такий підхід має своє право на існування, хоча, крім очевидних плюсів, у нього є і настільки ж очевидні мінуси. Так, кіно у Лізи Азуелос вийшло надзвичайно красивим, Франція 1960-1970-х – це саме по собі чудове історичне середовище, а тут ще й кадр, переповнений дивовижними особами, костюмами, зачісками, аксесуарами, здатними звести з розуму будь-якого естета. Справді, картина вийшла неймовірно драматичною, незважаючи на дещо рвану хронологію, вибудувану, на мій погляд, не дуже вдало (картина починається з середини біографії Іоланди Джильотті, а потім дія скаче то вперед, то назад по часовій шкалі).

Образ нещасної жінки, яка шукає кохання і постійно натикається на шипи долі, дуже живий і привабливий. Але і звільнитися від думки, що з Даліди навмисно роблять жертву, важко – автори показують співачку покірною і сумирною іграшкою долі, а тим часом в її житті було чимало моментів, коли майбутнє було в її руках, а вона розпорядилася ним не зовсім правильно. Сценаристи згладили багато гострих кутів, залишивши глядачеві фактично єдину можливість побачити «іншу» Даліду – показавши сцену, де вона вирішує позбутися від зачатої дитини. Які б під цей вчинок не підбиралися розумні аргументи, рішення залишалося за самою Іоландою, і вона вибрала свій шлях.

ФЕЛІНСЬКИЙ