Режисер: Джон Уоттс

У ролях: Том Холланд, Зенден, Джон Фавро, Кобі Смолдерс, Семюел Л. Джексон

Добродушний сусід Людина-павук – дотепний супергерой з нью-йоркського боро Куїнс, славний (у всіх сенсах) малий. Після подій планетарного мочилова в «Месники: Фінал» Пітеру Паркеру (Том Холланд) випадає максимально перевірити себе на міцність. Ось він сумує за покійним наставником і батьківською фігурою в особі Тоні Старка. Ось уникає дзвінків від Ніка Ф’юрі (Семюел Л. Джексон), який хоче завербувати Спайдера міцніше, якщо вже дорослі захисники Землі розсипалися і розбіглися. Ось він усвідомлює, що тітка Мей (Маріса Томей) не тільки готує йому сніданок, але й має сексуальне життя. Ось покидає рідні краї, щоб помандрувати з класом Європою. Ось продумує план, як підбити клинці до ЕмДжей (Зенден), що буде непросто і страшнувато. Ось спостерігає, як Венецію нищить водяний Елементал. Ось знайомиться з Містерією (Джейк Джилленхол) – супергероєм з паралельного світу, який настільки дорослий і мудрий, що міг би замінити Пітеру покійного наставника. Попереду ще ціла поїздка і ціле літо – вдасться дізнатися багато нового.

«Далеко від дому», знову знятий Джоном Уоттсом, завершує третю фазу кіновсесвіту «Marvel» – і намагається зробити це на позитивній ноті, з жартами і запилами AC/DC. На папері це складна історія про набуття себе: позбавлений більшості орієнтирів Пітер Паркер, який опиняється в низці стресових ситуацій, від особистого фронту до більш-менш реального, повинен багато про що подумати. Прокреслити кордон між «бути» і «здаватися», що у випадку з супергероями завдання досить проблематичне. Хоча і тут сценаристи Кріс МакКенна і Ерік Соммерс діють розумно, а то й нахабно.

Баланс між цими підлітковими (і сценарними) благодійниками всі дві години намагається знайти і новий супергеройський фільм «Marvel». В його основі лежить трагедія «Фіналу», але глибоке драматичне переживання поки що так і не навчилися реалізовувати в рамках могутнього кіновсесвіту. Сюжет рясніє дотепами (багато з яких досить непогані), але сама історія рвана і наївна, як фантазія підлітка, який занудьгував на уроці. Якби вся ця уявна непередбачуваність не була настільки розсудливою, а референс і музичний супровід не носили за собою бороду, можна було б списати все на стилізацію під підліткове світосприйняття. Втім, ця двоїстість і певна неохайність цілком конгеніальні головному герою. Кмітливий, але невпевнений Пітер Паркер то сам приймає неймовірно здорове рішення, то потрапляє в халепу, десь сподівається на удачу, а десь виявляється в ступорі і піддається нападам самобичування. Його відмінна риса – не сила, а чарівність; не дуже щасливі харизмати взагалі розфарбовують суворий кіновсесвіт «Marvel», де про велику відповідальність не забувають ні на секунду.

Ілюзорність усього – ще одна важлива тема не так «Далеко від дому», як нового етапу в світі супергероїв. Тема неоднозначності була наявна тут ще завдяки любителю розіграшів Локі, а з появою інопланетян-скрулів, які можуть набувати будь-якої форми, зайняла чи не ключове місце. «Далеко від дому» грамотно виводить глядача з емоційного піку і навіть обіцяє, що молода шпана вирішить біди людей похилого віку. Багато рішень віддають нішевим підлітковим фентезі в дусі «Персі Джексона», а закоханість традиційно спростила низку характерів, але «Людина-павук» – все ще один з найчарівніших сольних проектів кіновсесвіту. Голос, що ламається, змушує багато сентенцій звучати вже не по-дитячому, але ще й не по-дорослому.

Фелінський