22-річний франківець із позивним Малий воює у 109 батальйоні, що у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Зараз він на Донеччині. Пішов добровольцем у 20, вирішив якраз у свій День народження. Через рік, у цей же батальйон, пішов воювати його батько.

З водія у пілоти

Спершу школа, далі – ліцей, потім – робота. Працював на будові, робив ремонти, коли йому виповнилося 20, то вирішив, що час для війни настав. Не шкодує. Хоч було, й є непросто.

«Мене возили по полігонах, і через те, що дуже молодий, не дуже хотіли брати, – пригадує хлопець. – А «Десятка» взяла одразу, на розподільчому пункті забрали у 109 батальйон. Спершу був водієм у Першій роті, потім мене забрали у Третю роту на навчання з FPV».

Зараз він – старший пілот. Для цього довелося трохи повчитися. Спершу вчився, як управляти дроном, його корегував побратим. Далі – вивчав місцевість. І вже потім сам сідав “літати”. Перші спроби були на легких цілях – бліндажах, трубах, укриттях. З часом, коли став більш досвідченим та краще зрозумів місцевість, то вже навчився бити по техніці та росіянах.

Частіше літає вдень, вночі – рідше. Переконує, що всього можна навчитися, лиш треба пробувати ще і ще, якщо не виходить.

«Ми стоїмо перед піхотою, – продовжує Малий. – Заїжджаємо на позицію, розкладаємо обладнання, перепрошиваємо дрони, перевіряємо, робимо пробні вильоти, а після цього працюємо по команді».

На одній позиції екіпаж із трьох осіб – пілот, старший пілот та інженер. Він – старший пілот. Той, що якраз управляє дроном, корегується із суміжними стрімами і летить до цілі. Цілі є різні – техніка, бліндажі, укриття, антени або москалі.

М’ясні штурми потребують дронів

Розвідка працює окремо. Вони вивчають цілі, визначають їх пріоритетність та передають інформацію черговому. Звідти екіпаж дрону й отримує інформацію.

FPV-дрони зазвичай працюють, як камікадзе, вони летять в одну сторону, б’ють і “вмирають”. Тому їх треба багато. Іноді за день може піти й 20-30 таких дронів. Це, якщо є наступ росіян і треба відбиватися.

Саме тому військовослужбовці намагаються готувати дрони завчасно. Ворожий наступ може початися будь-коли. Тож, щоб не втрачати потім час, якщо один «вмер» по дорозі, то старший пілот одразу бере наступний.

«Дрон може вразити противника, а може – й ні, – ділиться Малий. – Його можуть заглушити, наприклад. Після того, як їх глушать, ми намагаємося не повертати дрони назад на позицію. По-перше росіяни можуть прослідкувати, куди він повернувся. А по-друге це все ж таки техніка, яка налаштована на удар, він може і в нас вибухнути».

Пригадує, напередодні цієї зими був складний штурм. Росіяни їхали бронетехнікою, висадили свою піхоту і ті йшли, а їх треба було знищувати, щоб вони не дійшли до наших піхотинців. У народі, ці наступи ще називають «м’ясними штурмами», коли вони йдуть, хоч і розуміють, що на ймовірну смерть. Тож дронів тоді знадобилися кілька десятків.

Пілоти – пріоритетна ціль

«Перші рази ми були по місяцю на позиції, щоб краще роздуплитися та вивчити місцевість, зараз взвод збільшився, то сидимо там 1-2 тижні. Повертаємося, щоб відпочити, на наше місце виходять інші хлопці, далі ми повертаємося на позиції, а хлопці відпочивають», – розповідає військовий.

Все, що потрібно нашим хлопцям, їм довозять: воду, їжу, дрони. Намагаються стояти так, щоб їх не засікли. Якщо все ж це не вдалося, то вороги починають обстріл, доводиться ховатися.

«Найбільша ціль – це бронетехніка, БМП (бойова машина піхоти), танки і навіть будь-які машини, – продовжує він. – Також пріоритетна ціль – це боєкомплект, дрони, люди, досить часто стріляють по машинах, тому що там і кілька людей може бути, і якісь боєприпаси».

FPV чи мавік може мати на собі трикілограмовий боєприпас. Він може знищити машину, якщо піде загоряння. Також може потрапити в танк люка і знищити, як танк, так і загинуть бійці, які в середині. Все це працює, як у нас, так і в наших ворогів, адже вони швидко вчаться та удосконалюють будь-які ідеї.

«Пілоти FPV – це пріоритетна ціль, вони для нас, а ми для них», – акцентує військовослужбовець.

Без роботи скучно

Сьогодні, аналізуючи, що він пройшов і пережив, ні про що не шкодує. Особливо про те, що пішов воювати у 20, маючи можливість ще кілька років пожити цивільне життя до обов’язкової мобілізації. Більше того, навіть розглядає ідею, щоб пов’язати своє життя із військовою темою.

До слова, мати Малого перший час дуже боялася за сина, а заспокоїлася лише тоді, коли через рік і її чоловік приєднався до сил оборони. Батько воює у цьому ж батальйоні і теж працює з дронами. Щоправда, з більшими та на іншій посаді – є інженером.

У дощову пору дрони практично не літають. І здавалося б, що військові мали б полюбити опади. Проте, Малий каже, що йому скучно нічого не робити. Кудись вилетіти і щось підірвати – значно цікавіше, ділиться він.

 

Тетяна Соболик