Запорожці лікувалися попелом, слиною та ковальською водою, вміли знезаражувати болотяну воду, а також їх «не брав» наркоз. Про таємниці козацької медицини розповів Любомир Паращук, кандидат медичних наук, полковник медичної служби, доцент кафедри військово-медичної підготовки, екстреної та невідкладної медичної допомоги ІФНМУ.

 

Хвороб не знають

Французький історик, інженер Гійом Левассер де Боплан, який прожив в Україні понад 17 років, писав: «Я бачив козаків, які, щоб позбутися гарячки, розбавляли в чарці горілки півзаряду пороху, випивали цю суміш, лягали спати і на ранок просиналися вже в доброму стані. Часто бачив, як козаки, поранені стрілами, коли не було хірургів, засипали собі рани невеликою кількістю землі, яку перед цим розтирали слиною на долоні. Під час зимових походів серед козаків великих втрат від холоду не було, оскільки вони тричі на день їли гарячу юшку з пива, яку заправляли олією та перцем. Козаки хвороб майже не знають. Більша частина з них помирає в сутичках із ворогом або від старості. Від природи вони наділені силою та зростом високим».

Середня тривалість життя європейця у XVI ст. становила 60-70 років, тоді як запорожця – 80-90 років. Поважним віком здебільшого завдячували тодішнім дієвим методам лікування і профілактики.

 

Зілля і молитва

Козаки лікувалися у шпиталях, перший із яких заснували між річками Нова і Стара Самара на Дніпропетровщині. Головний запорізький госпіталь був розташований у Межигір’ї коло Києва. Цікаво, що більшість усіх шпиталів базувалися при монастирях, що пояснювалося не тільки доброчинністю ченців. Адже козаки платили їм дуже великі гроші за лікування своїх поранених побратимів. Монахи лікували зіллям і молитвою, мали можливість здійснювати повноцінний догляд.

Взагалі під час лікування поранених і хворих молитві приділяли велику увагу. Причому молилися не тільки ченець і сам хворий, а робили це гуртом – усе козацтво. І якщо раптом виходило, що молитва «не йшла» (важко читалася), то лікування припиняли. Вважалося, що це Божий знак – гріхи хворого надто важкі, тому Творець не дає згоди на лікування-спокуту.

 

Цілющі шкідливі звички

Чимало, здавалося б, шкідливих звичок, притаманних козакам, виявляється, були не такими вже й шкідливими. Наприклад, куріння люльки. Справа в тому, що запорожці примішували до тютюну багато різних висушених трав – залежно від недуги, яка дошкуляла. Найчастіше використовували полин, чебрець, м’яту, борщівник. Таким чином куріння перетворювалося на своєрідну цілющу інгаляцію. До речі, у приміщенні ніколи не курили, тільки на свіжому повітрі.

Козаки рідко відмовляли собі в задоволенні випити чарку. Однак у бойових походах алкоголь суворо забороняли. Наприклад, якщо у морському поході помічали п’яничку, то це була остання його чарка – порушника без зайвого жалю викидали в море. Хоча запорожці завжди мали при собі значну кількість сивухи та інших міцних напоїв, проте лише з єдиною метою – як ліки. Вони змішували горілку з гарматним порохом, землею (використовували тільки чорнозем) і попелом.

 

Лікування водою

Запорожці завжди купалися у водоймах, незважаючи на погоду і пору року. А весною і влітку це взагалі був особливий ритуал. Після купання козаки заходили в хащі квітучих рослин, набираючи на свою шкіру пилок. Намагалися вибрати злакові: пшеницю, жито, овес. Також запорожці полюбляли полежати серед погожого дня у траві, ходити босоніж по росі. При цьому козаки ніколи не боялися застудитися.

Для отримання вітамінів запорожці вживали узвар, який варили у величезному казані, куди кидали чебрець, м’яту, гілки та листя калини, осики, липи та інші рослини. Узвар не кипів, лише «млів» на легенькому вогні. Цікаво, що під час походів козаки не пили сиру воду. Якщо не було змоги її прокип’ятити, то додавали звіробій, адже ця трава має антимікробну дію. Якщо доводилося пити брудну воду, наприклад болотяну, то перед тим ковтали негарячу вуглинку з багаття. Фактично це було те ж саме активоване вугілля, яке нині кожен зберігає в домашній аптечці.

Неможливо не згадати і про «ковальську» воду із кузень, яку використовували для гартування виробів із металу. Така вода насичувалася оксидами заліза і відповідно могла використовуватись як для пиття, так і з метою приготування різноманітних напоїв.

 

Слина, порох і риба

Часто на Запорізькій Січі практикували самолікування. Наприклад, козак самотужки обробляв рану сумішшю слини, пороху, землі та попелу. Для компресу застосовували щойно впійману рибу. Її потрошили, розрізали і прибинтовували до рани. Кілька разів на добу компрес оновлювали, змінюючи рибу. Свіже м’ясо стимулювало процес загоєння. Також для компресу використовували риб’ячий клей. Велику кількість риб’ячої луски довго варили в казанку – до драглистого стану, потім туди кидали подрібнене листя подорожника і гріли на вогні, поки суміш не перетворювалася на желеподібну масу, яку прикладали до рани. Через кілька діб вона затягувалася.

Взагалі козаки заради здоров’я не гребували будь-якими методами. Наприклад, одягали сорочку, просякнуту риб’ячим жиром або дьогтем. І так протягом кількох місяців. А все заради профілактики шкірних захворювань.

 

Без наркозу

Незважаючи на те, що в османській, а потім і в російській царській армії була поширена наркоманія, серед запорожців не виявили жодного такого випадку. Понад те, доведений факт, що навіть вплив наркотичних речовин на запорожців відбувався зовсім по-іншому. Пояснення досить просте: переважна більшість козаків були селянськими дітьми. По-перше, їх аж до 4-5 років годували материнським молоком, а це цілюща база для подальшого психофізіологічного розвитку. По-друге, працюючи в полі, селянки залишали малюків на межі і, аби ті не плакали, напували розведеним «маковим молоком». Тобто у дітей з раннього віку формувалася несприйнятливість до наркоманії. Ще хірург і анатом Микола Пирогов під час російсько-турецької війни зауважував, що вплив наркозних речовин на запорожців є значно меншим, ніж на решту вояків. Простіше кажучи, наркоз «не брав» козаків.

Як бачимо, бездипломна козацька медицина мала в основі предківську мудрість і звичаєве світобачення.

Записала Наталя МОСТОВА