Вже десятки років в Івано-Франківську живуть роми. Інколи здається, що вони повсюди – просять гроші, чіпляються до людей, грабують, а біля вокзалу навіть періодично будують житло. Тож нещодавно міський голова доручив муніципальній варті очистити місто від циганів. Однак вони звідси їхати не поспішають, бо тут є робота, та й іванофранківці дуже щедрі.

Чесно заробляють

Цигани – найбільша в Європі національна меншина. На українські землі роми прийшли приблизно в XV столітті. Вони переселилися сюди з країн Південної і Центральної Європи, і ставлення корінного народу до кочівників було швидше доброзичливим, ніж ворожим.

Зараз в Івано-Франківську живуть приблизно дві сотні ромів. Вони мешкають або в самостійно зроблених хатинках, або винаймають квартири. Цигани одноголосно запевняють, що серед них немає барона і переїхали вони сюди із Закарпаття, бо тут кращі заробітки. Роми самі називають себе циганами і нічого образливого в цьому не бачать. Окрім того, вони ділять себе на українських, російських, мадярських та справжніх циганів.

Найдавніше поселення циганів є біля річки Бистриця Солотвинська на Пасічній. Там вони оселилися за декілька метрів від житлових будинків та дитсадка. З часом через забудову мікрорайону їм доводиться посуватися. У першому таборі живуть декілька сімей, загалом понад 20 осіб. Вдома є тільки двоє жінок та маленька дитина, всі інші – на роботі. Поки говоримо, додому приходить з сапкою і найстарша циганка Олена, яка саме шукала метал. Жінки запевняють, що не крадуть та не жебракують, а чесно заробляють гроші і навіть не мають часу, аби займатися чимось іншим. А їхні чоловіки працюють на будовах чи шукають метал.

Олена переїхала сюди з сім’єю із Закарпаття ще 16 років тому. Жінка прикурює та розповідає, що має 12 дітей, її сім’ю тут знають усі. Раніше безкоштовно орендувала квартиру на Василіянок, але потім була змушена оселилися біля річки. Тут вони облаштували хатинки з підручного матеріалу: дошок, клейонок та килимів. Електрики, звісно, немає, але мобільники є, тому про всі новини дізнаються з інтернету. Заряджають телефони у сторожів на будовах. Воду для господарських потреб носять з джерела, а для пиття – купують. Якщо хтось помирає, то ховають на міському кладовищі. Там вже поховані двоє синів Олени.

На життя в Івано-Франківську сім’ї не скаржаться, адже тут є робота. От тільки нарікають, що люди рівняють всіх циганів під одну мірку, а це не зовсім правильно. Мовляв, є такі, що крадуть чи жебракують, а є такі, як вони, які чесно працюють.

Цигани живуть сьогоднішнім днем і не думають про завтра. Наприклад, одна з дочок Олени не має документів. Їх вона буде виробляти тільки тоді, коли вийде заміж і народить дітей, щоб отримувати допомогу від держави. Олена хвалить нову поліцію та муніципальну варту. Каже, відколи вони з’явились, то не чіпають їх. А стара міліція нерідко дозволяла собі їх бити, збирати данину чи забирати щось.

Жінки стверджують, що циганські традиції не бережуть. Тому імена тут такі, як  в інших українців, і одружуватися вони також можуть, з ким хочуть. Наприклад, Світлана, яка тут в невістках, колись була заміжня за українцем. На руці у неї татуювання з іменем чоловіка. Набивати на руці імена своїх «других половинок» у циганів модно. Жінка розповідає, що два роки тому переїхала до нового чоловіка з міста Берегово Закарпатської області.

«Тут в усіх є документи, паспорти, прописка. Ми над цим працюємо, а не стоїмо і не чекаємо, що щось впаде з неба. Нам ніхто не допомагає, і ми цього не потребуємо. Ми нікому не заважаємо, нічого поганого не робимо. В житті все буває», – зітхає Світлана.

Втім ще одна невістка, Віра, каже, що вона також не має документів. Тому грошей на маленьку дочку Сабіну від держави не отримує. Пояснює, що її залишила мама і вона навіть не має свідоцтва про народження. Віра нарікає на медицину, бо вже чотири рази була з Сабіною в обласній дитячій лікарні і жодного разу ніхто не хотів їй навіть укол безкоштовно вколоти. Разом з тим, жінки у таборі відзначають, що тепер до них значно покращилося ставлення медиків зі швидкої допомоги. Зараз, якщо потрібно, то вони навіть заїжджають у табір, а раніше доводилось йти до будинків.

Мадярські цигани

Друга сім’я зустрічає нас привітно. Хатинки тут страшніші і бідніші, ніж у сусідів. Одна з циганок російською пояснює, що її звати Еріка. Підходить до нас і жінка з дитям на руках. Розповідає, що її звати Гіта, а дочку – Норі. Це вже її десята дитина. Якщо в першому таборі діти були хоч чисті та одягнуті, то тут ситуація гірша. Втім жінка на це не зважає та хвалиться паспортом з франківською пропискою. Гіту прописали в будинку нічного перебування, тож тепер вона зможе отримувати допомогу на дітей вже в Івано-Франківську. Також жінки кажуть, що вони не справжні цигани, а мадярські.

У наступному таборі також живуть мадярські роми, але трохи заможніші. Голова сім’ї Микола працює на пункті прийому металобрухту та люб’язно погодився розповісти про своє життя. Каже, що основна вимога влади до них, щоб не було скарг. Оскільки вони її виконують, то проблем не мають. Втім Микола – це його українське ім’я, а в паспорті записане мадярське – Ролланд.

Поки розмовляємо до нас підходить чоловік Миколиної сестри – також Микола. Чоловіки хваляться, що мають навіть металошукач, аби легше було шукати метал. Окрім того, вони плетуть з лози кошики. У Закарпатті це роблять усі, а тут – рідко хто. Микола-Ролланд запевняє, що може сплести кошик навіть за 10 хвилин. Потім їх продають по 50-70 грн. на базарах і в селах або обмінюють на продукти.

Миколи запрошують у хату подивитися, в яких умовах вони живуть. Як тільки заходимо, то троє дівчаток одразу ж сором’язливо починають прибирати. Їх звати Жанет, Сільвія та Кароліна. Микола-Ролланд пояснює, що його дружина росіянка, тому діти – світлі.

Будиночок у цієї сім’ї просторіший та навіть поділений на кімнати. Всередині є буржуйка, гітара, металошукач, кошики, ікони, жіночі сумочки, окуляри, предмети побуту, засоби гігієни та навіть тюль на вікнах. Має сім’я і телевізор та акумулятор.

А ось діти до школи не ходять. Чоловіки не бачать у цьому сенсу. Мовляв, вони, можливо, скоро переїдуть, а діти звикнуть до школи. Однак кожної неділі дітей забирають віруючі, ведуть до церкви, а потім вчать писати і читати.

«Тут краще, ніж на Закарпатті, бо там багато циганів. Там треба працювати на барона, а тут кожен працює сам на себе», – пояснює Микола-Ролланд. Він додає, що жити завжди в таборі вони не планують і вже знайшли у селі на Тернопільщині будиночок за 15 тис. гривень, але ще треба трохи підзаробити.

Рибне місце

Ще одне велике місце, де живуть цигани, – міське сміттєзвалище у с. Рибне. Раніше директор КП «Полігон» Юрій Мороз пояснював, що вони тут живуть на офіційній основі та відсортовують вторинну сировину для «Віза-Вторми», з якою КП «Полігон» уклало договір. Серед мотлоху цигани іноді знаходять гроші, золоті прикрасі та інші добротні речі. Втім роми, які живуть біля річки, туди не ходять, кажуть, що ці цигани дуже хитрі.

Ці роми сприйняли нас вороже. Спершу вони довго сварились по-мадярськи, адже жінки категорично не хотіли спілкуватись. Зрештою вони відступили, і циган зі шрамом, який відмовився назватися, почав розмову. Він розповів, що вони приїжджають сюди на заробітки вже 10 років. Перед початком навчального року їдуть на Закарпаття, бо дітям треба до школи. Тоді жінки залишаються там, а чоловіки потім знову повертаються сюди.

Окрім того, він наголосив, що тут цигани по-справжньому працюють, а от те, що цигани з Пасічної також працюють, ще треба довести. Мовляв, він може також сказати, що є генерал-майором, але ж це неправда.

«Як українець, я де хочу, там і роблю. Мене не чіпає ні влада, ні начальство. Якщо я циган, то це не означає, що я злодій. Ці люди не ходять по місту, не просять грошей і не крадуть. Вони перебирають сміття. На закупки їздять лиш жінки», – розповідає він.

Однак в той же час один із хлопців вигукнув, що він на базар також їздить  щотижня. Коли ж ми запитали, на який саме, то юнак, певно, зрозумівши, що ляпнув щось не те, зніяковів і показав пальцем на сміттєзвалище.

Тут цигани вже мають генератор, холодильник та навіть старенькі «Жигулі». «Ми дітей чисто тут не одягнемо, хоч доглядаємо за ними, перемо. Але коли ми будемо їхати додому, то вдягнемося нормально, і ви нас навіть не впізнаєте», – каже циган.

Інший циган з татуюваннями, які були характерні для тих, хто «сидів», додає, що цигани також служать в армії та їздять на схід. Наприклад, його племінники зараз в армії, а сам він їхав в Артемівськ будувати окопи.

У розмову втручається 61-річна циганка, яка представилась Сиреною. Жінка розповіла, що має 8 дітей та 35 внуків і правнуків. «Ми ходимо на базар, купуємо продукти, заробляємо, їмо, живемо, не п’ємо, не куримо, не гадаємо», – говорить Сирена, однак юнак з цигаркою в руках з того тільки посміюється.

Барони вирішують усе

Керівник муніципальної варти Богдан Кухарук розповідає, що циганський барон в Івано-Франківську таки є. З його допомогою вартові навіть були добилися того, що цигани вели себе спокійніше. Однак так було, поки в місті не оселився новий табір.

«Барони вирішують усе. Ми спілкувалися з ними, щоб вони вплинули на своїх людей. За місцем прописки цигани отримують допомогу на дітей. Тому ми домовились, що якщо вони не хочуть, щоб ми адміністративно повідомляли про те, що вони тут жебракують з дітьми, то мають поводити себе добре. В іншому разі їм прийдеться їхати, наприклад, в Мукачево і там чекати місяць, поки відновлять виплати. Для нас вигідно, що таким чином на них є засіб впливу, бо вони його бояться», – пояснює Кухарук.

Також він зазначає, що є багато скарг на циганів, оскільки вони почали поводити себе агресивніше. Втім в основному це стосується тих, які приїжджають сюди на деякий час. Місцеві ведуть себе менш нахабно, оскільки мають тут налагоджений побут і не зацікавлені в тому, щоб їх звідси вигнали. Однак інколи і вони вдаються до криміналу.

Також Богдан Кухарук розповідає, що в Угорниках у маленькому будинку живе дуже багато циганів. Також там є декілька інвалідів, які жебракують. Один навіть похизувався, що вдень заробляє 600 гривень, бо в Івано-Франківську живуть дуже щедрі люди.

Умудряються цигани примушувати жебракувати навіть франківців. Нещодавно до вартових на вулиці підійшов чоловік на милицях без ноги і заявив, що цигани забрали в нього паспорт та змушують його жебракувати. Їх затримали та віддали франківцю паспорт.

Періодично муніципальні вартові разом з поліцією проводять рейди по місцях, де проживають цигани. Зокрема, на Пасічній, на сміттєзвалищі, в Угорниках та по квартирах. «Рейд має на меті дати зрозуміти їм, що вони або працюють і живуть, або не заважають іншим. Тобто має бути якась гармонія між циганами та мешканцями міста. Громада повинна розуміти, що вони є, сприймати їх, але вони не повинні нести загрози, шкоди чи створювати дискомфорт», – наголошує керівник муніципальної варти.

Наталя ДЕРКЕВИЧ