Буває, люди страждають через нерозділене кохання або мають якісь життєві негаразди, і щоб втекти від суєти, вони кардинально змінюють спосіб життя – йдуть жити у монастир. Сьогодні розкажемо про жіночий монастир, що пережив різні епохи, у тому числі й комунізм. Йдеться про монастир Різдва Пресвятої Богородиці сестер-служебниць Непорочної Діви Марії в селищі Перегінське Калуського району.

Дітей приходить багато

Жіночий монастир у Перегінському діє з 1853 року. Сьогодні тут служать сестри Вікторія Мелько та Венедикта Ганас, а також Миколая Глаговська, якій уже 96 років. Сестри провадять катехизу для дітей різного віку. За тиждень монастир відвідують до 250 дітей.

Також сестри організовують літні табори, молитовні прощі та екскурсії до Зарваниці, Борислава, Глинян, Гошева, Унева, Львова та ін., відвідують хворих і потребуючих, яких у Перегінському є дуже багато, опікуються сиротами. Щотижня діти моляться на вервиці в наміреннях, несуть Боже слово до своїх батьків та всіх ближніх.

Сестра, яку любить молодь

Сестра Вікторія з Дрогобича. У монашому чині перебуває понад 20 років. Має педагогічну освіту, вивчала катехизацію. Служила в монастирях Львівської області, в Трускавці, навчала у школах Червонограда, працювала в сиротинці Тернопільської області в с. Петриків. Сестра Вікторія піклується про хворих і бідних, дбаючи про душу і тіло людини. Свого часу доглядала навіть хворого єпископа Софрона (Дмитерка).

Сестра Вікторія особлива тим, що навколо неї гуртується молодь і прислухається до її порад та настанов. Багато людей навернулися до Бога завдяки невтомній праці сестри Вікторії. Про неї,  її людяність і душевну чистоту перегінчани із захопленням можуть розповідати і переповідати. Наслідуючи Блаженну Йосафату Гордашевську, сестри монастиря Різдва Пресвятої Богородиці сестер-служебниць Непорочної Діви Марії смт. Перегінська намагаються відповідати на потреби нинішнього суспільства і сучасної людини, бути відкритими та служити там, де є найбільша потреба.

Жителі Перегінського та навколишніх сіл переконані, що монастир у Перегінському є тим осередком любові та спокою, якого так не вистачає у сьогоднішньому жорстокому світі. Віряни впевнені, що завдяки щирим молитвам сестер Вікторії та Венедикти їхнє селище оминають всі біди та незгоди.

Захоронка, яку відвідав Шептицький

“У далекому 1906 р. у селі Перегінське відбулася велика місія за участю митрополита Андрея Шептицького і дванадцяти священників з навколишніх сіл, – розповідає зберігач музейних експонатів Музею історії смт. Перегінське та національно-визвольної боротьби Оксана Витвицька. – Коли проводжали митрополита, була процесія із кожного села. На пам’ять про ту подію встановили і освятили дубовий хрест».

Оксана Витвицька каже, що у 1935 році настоятелькою монастиря була сестра Буран Христина, сестри – Буран Зіновія, Козак Семона, Печеня Митрофана. Сестри здійснювали захоронку (в ті часи так називали дитячий садок або освітній заклад для дітей). Серед них були сестра-настоятелька, сестра-вчителька, сестра-лікарка і сестра-господиня.

Тут дітей навчали пісень, ставили з ними вистави на великі свята, готували їх до першого причастя. Кожен день починався з молитви: діти поверталися у бік церкви, ставали на коліна і молилися. Після навчань вони отримували причастя.

Захоронку навіть відвідував митрополит Андрей Шептицький. Він зустрічався з дітьми і благословляв їх. За історичними свідченнями, Шептицький перебував у Перегінському в 1926 році.

Робота над собою

З приходом радянської влади у серпні 1944 р. захоронка перестала існувати, а її приміщення було передане для місцевого гарнізону радянського війська. До 1990 року сестрам доводилося перебувати в підпіллі. Радянська влада активно вела відкрите переслідування та процес ліквідації монастирів. Щоб закрити монастирі, розробили спеціальний план, який передбачав поетапну дію. Спочатку спецслужби збирали інформацію про монастир та кількість сестер у ньому, а згодом обкладали спільноту непосильними податками.

Слід зауважити, що термін «ліквідація» стосується тільки офіційного місця перебування монастиря, тобто забирали саме приміщення. Натомість монастир як спільноту ліквідувати було неможливо, а тільки ускладнити її співжиття та служіння. Так, монахині подекуди були змушені жити невеликими групами у домівках місцевих жителів. Вони не втрачали надії на повернення до звичного способу життя, вірили, що Україна буде. Так і сталося. У 1994 році відбулося освячення монастиря Різдва Пресвятої Богородиці сестер-служебниць Непорочної Діви Марії.

Сьогодні жіночий монастир у Перегінському відкриває великі можливості. Тут розкривається потенціал людини, і не для себе, а на суспільне благо. Роботи в монастирях дуже багато, і це не втеча від світу, не втеча від труднощів, це праця над собою. Сестри-служебниці кажуть, що монастир – це саме те місце, де Бог торкається серця людини. Монахині впевнені, що щира та глибока молитва притягує Божу благодать. Сестри також заохочують та закликають людей молитися покірно і щиро, хто скільки може і там, де виходить кожному з нас.

Мар’яна ЛОКАТИР