Його прозвали «Мольфаром» — за здатність передчувати небезпеку.

Історію прикордонника розповіли на сторінці Західного регіонального управління Держприкордонслужби України, передає Галицький кореспондент.

Роман із Івано-Франківська, військовослужбовець Мукачівського прикордонного загону, став для своїх побратимів оберегом на передовій. 

Колишній викладач фізичного виховання і заступник начальника промислового заводу, Роман до війни захоплювався регбі, мотоспортом і тхеквандо. Спорт гартував не лише тіло, а й характер — риси, які стали незамінними у найтяжчих боях на Бахмутському та Лиманському напрямках.

Після початку повномасштабного вторгнення Роман без вагань став до лав захисників. І хоч удома залишилася дружина з двома малими синами, найменшому з яких на той момент було лише два місяці, воїн не міг лишитися осторонь.

Його бойовий досвід — це не лише про влучність чи витривалість. Побратими кажуть: поруч із «Мольфаром» вони відчували себе впевненіше, навіть під найжорсткішими обстрілами. І щоразу, коли йшли на завдання разом із ним — поверталися всі. Так народилася довіра. Так народився позивний.

«Цей біль не минає», — каже Роман про втрати.

Молоді хлопці, яким було по 22 роки, залишаються з ним у пам’яті назавжди. Повернувшись з першої ротації, він не міг заснути — ночами снилися вибухи, тіло вкривалося холодним потом.

Та попри пекло, яке довелося пройти, Роман залишився вірним собі. Глибоко віруючий, він переконаний: молитви, що йдуть із серця, Бог завжди чує. І, можливо, саме вони разом із інтуїцією не раз рятували його та побратимів.

Сьогодні «Мольфар» продовжує службу. Спокійний, уважний, зосереджений. Він мріє бачити, як ростуть його сини, і вірить, що кожен його крок наближає перемогу.

«Ми воюємо, щоб зберегти країну, її гідність, традиції. Захищаємо рідних — бо в кожному з них сенс і сила», — каже Роман.

У цих словах — уся правда війни: біль, любов і незламність українського воїна.

Також читайте: “На війні немає чоловічої чи жіночої роботи”: історія військової з Прикарпаття Надії Богович