Режисер: Мішель Хазанавічус

1967 рік. Натхнений промовами Мао, французький режисер Жан-Люк Годар ставить свою нову картину «Китаянка», яка, на жаль, не отримує високої оцінки ні в комуністичному Китаї, ні на його батьківщині, у Франції. Зате на зйомках Годар закохується в юну актрису Анн Вяземські, і та відповідає маестро взаємністю. Здається, що окрилений новим почуттям художник почне творити з потроєною енергією, але в Париж приходить травень 1968-го з його п’янким революційним повітрям змін, і Годар з головою поринає у світ маніфестацій і страйків, демонстрацій і мітингів, зіткнень з поліцією і публічних нонконформістських виступів. Режисер навіть виступає з ініціативою революційної зміни кінематографа, плануючи зробити кіно рупором політичних лідерів. У запалі боротьби пристрасть до жінки, яка робила його щасливим, розмінюється на дрібниці і поступово випаровується, а разом з нею в повітрі розчиняється диво ранніх стрічок Годара.

Колись французи, а може, навіть Голлівуд обов’язково знімуть великий красивий серіал про життя Жан-Люка Годара, неперевершеного режисера, філософа, конструктивіста, який в своїх 86 років продовжує знімати і з величезною жвавістю сприймає зміни, що відбуваються з навколишнім світом. Годар заслуговує глибокого, напевно, навіть багатосерійного занурення в минуле – режисер починав ще в 1950-ті, знімав стрічки, здається, у всіх можливих жанрах, створював картини, що стали воістину народними, і глибокодумні висловлювання, над якими ламають голову найбільші мистецтвознавці й культурологи. Він стояв у рядах революційних демонстрантів і лежав у психіатричній лікарні, погрожував Каннському фестивалю закриттям і отримував на його сцені призи, вів богемний спосіб життя і легко спілкувався зі звичайними глядачами або політичними опонентами.

Чи можливо в одній картині охопити всі аспекти життя талановитого художника, не кажучи вже про ретельний розбір його художніх прийомів, кінематографічних знахідок і режисерських рішень? Зрозуміло, що ні. Тому нову картину Мішеля Хазанавічуса «Молодий Годар» не варто сприймати як байопік, та й від аналізу творчості стрічка далека, але між тим у автора чудового «Артиста» вийшло кіно, видатне в багатьох сенсах, дуже сміливе, легке, зворушливе і говорить про Годара  більше від будь-яких біографічних статей і книг. Глядач бачить у фільмі «Молодий Годар» навіть не режисера, а людину, яка поринула у вир політики, демонстрацій, революції і любові.

Як не дивно, Хазанавічус майже не показує Годара за роботою – крім сцени, що відкриває фільм, ми не бачимо головного героя біля камери. І пов’язано це не тільки з жартівливим виправданням автора фільму, мовляв, якби він взявся показувати знімальний майданчик, довелося б набирати занадто багато акторів, схожих на зірок кіно того часу. Значно більшою мірою Хазанавічус робить ставку на Годара-політика, на Годара-громадського діяча, на Годара-соціаліста і Годара-людину. Звідси безліч сцен протестної діяльності, виступів режисера перед парижанами, бурхливі дискусії в колах творчої інтелігенції, а весь свій вільний час екранний Жан-Люк проводить у ліжку з Анн, нехай і обговорюючи кіно та політику.  Стосунки між Годаром і Вяземські – центральний сюжет картини, рік їх бурхливого роману показаний дуже жваво. Так, Анн була дружиною режисера до 1979 року, але навіть сама вона у своїх спогадах пише про те, що після 1968 року почуття між подружжям стали згасати. У фільмі «Молодий Годар» нам пощастило бачити, як пристрасть спалахує і розпалюється до межі – обоє зворушливо підтримують один одного, ревнують, намагаються спокусити або здивувати кохану людину.

Дивовижно, але революційну ситуацію в Парижі 1968-го Хазанавічус показує в комедійному ключі – його Годар постійно безглуздо губить свої знамениті окуляри, герої багато жартують і розігрують інших, навіть серйозна тема реконструкції Канн перетворюється на кумедний балаган. Все це дає фільму необхідне повітря, а героїв робить живими людьми, а не ілюстраціями довідника. Окремо варто згадати те, що Хазанавічус своїм фільмом ще і пройшовся по стилю Годара, але зробив це люблячи і з повагою. Шанувальникам великого режисера буде приємно побачити фірмову розбивку оповідання на глави з дотепними назвами, вас точно змусить посміхнутися діалог про наготу в кадрі, без якої фільми Годара немислимі; неможливо не впізнати гру з кольором і негативом, що активно використовувалася постановником, – це не підручник і не аналіз, а гра, в яку глядач активно включений. Як включений кожен, хто починає дивитися «Молодого Годара», в історію Франції, нерозривно пов’язану з культурою взагалі і кінематографом зокрема. Подейкують, що сам Жан-Люк Годар ідею зняти про нього фільм сприйняв скептично і назвав її дурною. Що ж, легендарний майстер напевно знає, про що говорить, але глядач заслуговує фільмів, подібних до цього, які з легкістю направляють його на складному шляху розуміння філософії та історії, розгадки таланту і натхнення, сприйняття вітру змін в суспільстві та особистому житті. «Молодий Годар» – не біографія окремої людини і навіть не історія закоханої пари, це кіно про епоху і людей у ній і поза нею. Різноманітне і об’ємне кіно, саме таке, яким його робив і робить сам Годар.

ФЕЛІНСЬКИЙ