Точкою відліку стилю реггі в Україні можна вважати утворення гурту “The ВЙО” в місті Кобеляки Полтавської області у 1991 році. Основу команди склали гітарист Сергій Підкаура і співак Мирослав Кувалдін. Підкаура грав на танцях і був найбільшим музичним авторитетом в рідних Кобеляках. Саме йому в травні 1990-го і приніс власні пісні колоритний мулат Мирослав “Джон” Кувалдін.

Протягом 10-річного існування гурту музиканти періодично розходилися, сходилися, до них приєднувались інші учасники. Врешті-решт у групі залишилися лише Кувалдін та Підкаура. У 1995 році “The ВЙО” стали лауреатом фестивалю “Червона рута” із задиракуватою піснею “Ґанджа”,  зайнявши третє місце в жанрі танцювальної музики. Після цього гурт тимчасово призупиняє свою діяльність: Кувалдін створює власний проект “UnkleBanz”, а Підкаура грає в полтавській групі “Авантюра”.

Через рік з подачі діджея Пуберта (Сергія “Кузі” Кузьмінського з групи “Брати Гадюкіни”) Кувалдін переїхав до Києва і як DJ Мануна певний час працював на столичних дискотеках. До нього приєднується Підкаура, і в лютому 1997-го дует підписав контракт з художнім агентством “Територія А” (паралельно Підкаура аранжує пісні Юрка Юрченка).

Пік популярності їхньої музики припав саме на часи співробітництва з “Територією А” і ротації кліпів у однойменному хіт-параді. Споглядаючи колоритну зовнішність Мирослава, глядачі не могли повірити, що хлопець народився на Східній Україні і “так добре розмовляє по-нашому”. Саме в ті часи пісня “Зорі” (“Кожен з нас щось може…”) стала маніфестом українських растафарі.

 

– Не втомився просувати реггі в «неритмічній країні» чи все-таки ритм є?

Звісно, не втомився. Я за це і вподобав реггі, що від цієї музики дуже важко втомитися.

Я би не називав Україну неритмічною країною. У нас з почуттям ритму все добре. Згадати хоча б масове «Хто не скаче, той – москаль!». Тисячі українців це можуть кричати разом, при цьому стрибати, і ніхто з ритму не збивається. Більше того, такий резонанс виникає, що не один міст би не витримав.

Інша річ, що люди, які формують плейлісти на радіостанціях, ще й досі вважають реггі альтернативною музикою, хоча у нашому виконанні це попса попсою. Але то таке… Багато з них і українську мову вважають альтернативною.

– В якому ритмі живе Україна, на твою думку?

Саме в цей момент це суцільна поліритмія на межі з какофонією. Але коли відключаєшся від новин і просто їдеш собі трасою «Харків – Львів», наприклад, дивишся на ці краєвиди, а у вухах грає якась приємна музика, це дуже пасує до навколишнього пейзажу.

– Основа стилю реггі – слаба доля. Як би ти це образно розшифрував?

Тут далеко й ходити не треба – доля і є доля. І в зв’язку з цим я би не називав це слабою долею. Скоріше, це друга доля. Інша. І єдина проблема людей – це ставлення до власної долі. Якщо вона тебе влаштовує, ти не скаржишся, не звинувачуєш, ти – щаслива людина, яка гідно проживає свою долю. Ну, а якщо щось не влаштовує – змінюй! А якщо і це – не варіант, тоді плач і не «грузи» інших.

– Здавалось би, Україна – тепла, усміхнена країна, на відміну від Росії, агресивної і холодної, але парадокс: в Росії реггі-сцена набагато ширша, ніж у нас. Як би ти це пояснив?

Я думаю, що це просто напряму залежить від кількості населення. Все одно в Росії реггі перебуває в глибокому андеграунді, і ти не почуєш на хвилях FM-радіостанцій такої музики. Єдиний, кому вдалося свого часу засвітити реггі на великий загал в Росії, це був Міхєй. І то він був наш і його вже немає. Набагато більше мені подобається ситуація в Польщі, де проходять величезні фестивалі і де реггі-музику можна почути всюди.

– Що каже твоя африканська частина українській, в чому є роздвоєння і конфлікт, а в чому спорідненість?

Вони розмовляють різними мовами і через це не розуміють одна одну. Ну, і взагалі – питання не зовсім коректне. З чого ти взяв, що я веду якийсь діалог між своїми частинами? А якщо і так, то що ділю ці половини на африканську і українську (хоча в мене мама – росіянка), а не, наприклад, на чоловічу і жіночу? А якщо серйозно, мені більше подобається не розділяти, а сполучати. Це більш конструктивно. І коли всі мої частини з’єднуються, я відчуваю гармонію, яку намагаюся зафіксувати і втілити в пісні.

– Розкажи детальніше про своїх африканських родичів. Я знаю, ти їздив до батька. Як це було, що ти відчував, чи був повністю своїм, що відрізняло, що було незрозуміло і стало зрозумілим?

Ну, перше, що я зрозумів, коли ступив на африканську землю, це те, що я вдома. І не тому, що у мене ввімкнулась якась біологічна пам’ять, а просто я побачив там все те саме, що і в Україні. Одні й ті самі корпорації пропонують ті самі послуги, та сама реклама такої самої «Коли», така сама фігня по тєлєку – кримінал, ток-шоу, мило. Людям нав’язують ті ж самі псевдоцінності – машина, квартира і гроші-гроші-гроші. Те ж саме насторожене ставлення до чужинців. Я там був «білим чуваком» так само, як тут є «тим чорним».

Колись мене мої діти навчили, вони мене запитали: «Тату, а чому ти чорний?» Ну, і я почав їм розповідати: «Тому що мій тато був чорним, тато мого тата був чорним і…». А вони мене не дослухали і говорять: «Ти ж можеш бути бронзовим…». Мене прямо включило: ми є ті, ким себе робимо самі.

– Назви свої улюблені місцини Полтавщини, але смачно так розкажи, щоб захотілося поїхати.

Я не вмію смачно розказувати, тому що я не прозаїк. Про багато цікавих для мене місць на Україні ми разом з «The ВЙО» записали пісні. Так що якщо комусь хочеться дізнатися про мої уподобання, послухайте нашу музику. Але в Україні дійсно дуже багато цікавих і дивних місцин. Варто всю її об’їздити.

– Опиши своє розуміння старості, як достойно її зустріти?

У моєму розумінні старість – це втома від життя. Хтось може відчувати цю втому і у 16-річному віці, коли тобі нічого не цікаво, все заважає і ти живеш тільки спогадами про минуле, які теж поступово вицвітають. Ну, а є й інші приклади, коли в 70 люди тільки жити по-справжньому починають, відкривають нові світи.

Через це навіть неможливо чітко назвати вік, після якого настає старість. Це відчуття всередині людини, і для кожного воно індивідуальне. В чому я точно впевнений, що в будь-якому віці людина має бути незалежною. Це до питання, як достойно зустрічати старість – бути незалежним.

– Можеш придумати п’ять причин, чому потрібно викинути телевізор на смітник?

Я свій, до речі, ще не викинув. Мені подобається спати з увімкненим тєлєком, коли якісь уривки фраз пролазять до сновидінь і наближають твої сни до реального інформаційного поля. Але, звісно, щось хороше там знайти дуже важко. У мене зараз чомусь виникла асоціація з поштовою скринькою. Пам’ятаю, в дитинстві я з таким задоволенням бігав за поштою в очікуванні нових газет, цікавих журналів і несподіваних листів. А зараз – тільки рахунки за спожиту енергію. Так само і з тєлєком, в основній своїй масі – лайно. Мені це нецікаво.

Ну, а якщо дійсно треба п’ять причин, зараз спробую:

1. Ви заощадите на електроенергії.
2. Ви заощадите на власній енергії. Всі в цьому житті змагаються за увагу. Так навіщо віддавати свою увагу тєлєку? Є безліч більш достойних об’єктів.
3. Закінчиться війна.
4. Зникнуть наші воріженьки, як роса на сонці.
5. Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

– До речі, про телевізор – не думаєш знову стати телеведучим?

Я пропрацював телеведучим близько семи років, і якщо ти мене попросиш зараз показати щось із того, що я робив тоді на телебаченні, мені нічого буде тобі показати. Телебачення – це така собі динамо-машина, яку потрібно підтримувати постійним базіканням, після якого нічого не залишається. Я краще музику буду робити.

– У тебе два прекрасні сини, хто з них воїн, а хто артист? Як вони реагують на слабу долю, це ж, мабуть, в крові?

Як це не дивно, але наші діти абсолютно рівно дихають в бік сучасної музики. Іноді ми беремо їх з собою на фестивалі чи концерти, вони там переважно нудьгують. Ну, або вдають, що нудьгують. З більшим задоволенням слухають класичну музику. А взагалі, їм цікаві інші речі – комп’ютерні ігри, блоги, програмування. Хоча вони обидва – воїни з почуттям прекрасного.

– Незабаром ви їдете на реггі-фестиваль в Іспанію. Це один з чи не найбільших фестів такого жанру в Європі, і ви, здається, перша українська група там. Розкажи детальніше про це.

Так, це фестиваль, який відбудеться 13-21 серпня на березі Середземного моря,  неподалік від Валенсії. Називається він «Rototom Sunsplash». Там будуть грати найкращі виконавці реггі з усього світу, починаючи від Ману Чао і закінчуючи всіма синами і братами Боба Марлі. Ну, і, звичайно, дуже приємно бути першим українським гуртом, який зіграє на фестивалі такого рівня.

Раніше для того, щоб потрапити на цей фестиваль, маловідомій групі треба було перемогти у конкурсі. Два роки тому завдяки підтримці української інтеренет-спільноти ми пройшли відбірковий етап і мали їхати у Чехію для фінального змагання, але деякі з членів нашого колективу не встигли отримати візи вчасно. Так що до Праги я поїхав сам і там познайомився з представниками фестивалю, дав їм послухати нашу музику. І ось результат – через два роки нам приходить запрошення, на яке ми з радістю відгукнулись. Хоча зараз думаю, якби я тоді не поперся в Чехію, можливо, нічого і не було б.

Я більше, ніж впевнений, що україномовне реггі буде здатне радувати європейського слухача, тому що вібрації не потребують перекладу.

– Вільна людина може стати вільною, коли її оточують вільні люди. А як стати вільним?

Як стати вільним?.. Попуститись!

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ