Втретє, за ці останні перед Різдвом дні, сумна звістка сколихнула Рогатинську громаду.
Несподіване горе прийшло у сім’ю Дорошенко із села Заланів. До рідної хати «на щиті» повертається їхній син Василь. Про це пише Галицький кореспондент з посиланням на сторінку Рогатинської МТГ.
Про таких кажуть – «хлопець, як мур». З фотографій на нас дивиться молодий кремезний чоловік. У 34 роки – за плечима кілька літ військової служби. Василь завжди прагнув прислужитися людям, тому так мало часу присвятив пошукам власного, зокрема сімейного щастя. Щоправда він знаходив втіху в тому, що робив тут і зараз, відчував – він там, де має бути, де найбільше потрібен.
Зі слів родичів стало відомо, що Василь Дорошенко народився 28 травня 1990 року в с. Заланів. Навчався у місцевій школі. Згодом вивчився на механіка в Рогатинському державному аграрному коледжі.
Уперше присягнув на вірність Україні у 2008 році, під час строкової служби в армії. У 2014-му, коли заздрісний північний сусід вкотре зазіхнув на нашу свободу, Василь Дорошенко був готовий боронити рідну землю.
Він – учасник АТО в складі Першого добровольчого батальйону ім. Кульчицького Національної гвардії України. Пізніше працював на підприємствах краю та за кордоном. У перший день повномасштабної війни, 24 лютого 2022 року, був мобілізований Рогатинським РТЦК СП в роту охорони. З травня цього ж року сержант Василь Дорошенко служив у 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс», був начальником взводу матеріально-технічного забезпечення 1 стрілецького батальйону, виконував бойові завдання на Донеччині. За мужність і відвагу нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України» та іншими почесними нагородами.
Війна ламає і таких дужих і мужніх чоловіків, як Василь. Від побаченого і пережитого серце воїна не витримало. 22 грудня 2024 року неподалік Слов’янська Краматорського району Донецької області захисник України раптово помер.
“Звістка про смерть сина, брата, дядька вибила грунт з-під ніг його родини. Радість Різдва затьмарила втрата дорогої людини. Ще за день до трагедії Василь розмовляв з мамою, все випитував, як зустрічатимуть Різдво. Мріяв у скорому часі телефоном приєднатися до родинного святкування. Та йому судилася Свята вечеря вже за столом у Господа. Він так і не зміг виконати, дану мамі, обіцянку – після війни одружитися. Без надійної синівської опори залишилась мама, сестра, племінниця, яку захисник дуже любив і дбав про неї, наче справжній батько”, – йдеться в дописі.
24 грудня, напередодні Різдва, орієнтовно о 12:00 годині траурний кортеж з тілом Героя прибуде в Рогатин.
“Просимо громаду достойно зустріти воїна, який віддав своє життя за кожного з нас і молитовно розділити біль згорьованої родини, поспівчувати, утішити, віддати належну шану полеглому”, – підкреслюють на сторінці громади.
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Це назва роботи Володимири Кабаченка 1993 року, що була представлена на одній із «Імпрез» в Івано-Франківську. Саме ця назва, як на мене, найкраще характеризує те, що відбувалося тоді у мистецькому житті міста, а також почасти теперішнє сприйняття довколаімпрезних експозицій у Музеї мистецтв Прикарпаття та виставковій залі Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України. Цьогоріч минає
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи