22 квітня 2025 року, захищаючи Україну від російського агресора, загинув уродженець села Білоберізка Вепрейчук Віталій Іванович.
Про смерть бійця повідомили на сторінці Білоберізької сільської територіальної громади.
Його життя обірвалося поблизу міста Дружківка Донецької області внаслідок ворожого удару БПЛА типу “шахед” під час виконання бойового завдання.
Віталій народився 4 листопада 1979 року в селі Білоберізка Верховинського району. З 1987 по 1995 рік навчався у Білоберізькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів.
У шкільні роки Віталій був старанним учнем, відзначався допитливим розумом та чесністю. Його щирість, весела вдача та енергійність назавжди закарбувалися в пам’яті однокласників та вчителів. Він був справжнім другом та душею колективу.
Після закінчення 9 класу Віталій з сім’єю переїхав до Києва, де продовжив навчання та здобув вищу освіту. Він мріяв про життя, але без вагань став на захист Батьківщини, коли вона опинилася в небезпеці.
З перших днів повномасштабного вторгнення вступив до бригади спеціального призначення “Азов” – професійного військового формування в складі Національної гвардії України. Його подвиг – приклад незламності духу та патріотизму.
“Герої не вмирають! Вони живуть у нашій пам’яті, у наших серцях. Вічна пам’ять і слава тобі, хоробрий воїне Віталію! Ти навіки залишишся взірцем мужності та відданості для рідної землі. Співчуття рідним та близьким”, – йдеться в повідомленні.
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Це назва роботи Володимири Кабаченка 1993 року, що була представлена на одній із «Імпрез» в Івано-Франківську. Саме ця назва, як на мене, найкраще характеризує те, що відбувалося тоді у мистецькому житті міста, а також почасти теперішнє сприйняття довколаімпрезних експозицій у Музеї мистецтв Прикарпаття та виставковій залі Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України. Цьогоріч минає
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи