22 квітня 2025 року, захищаючи Україну від російського агресора, загинув уродженець села Білоберізка , Вепрейчук Віталій Іванович.
Його життя обірвалося поблизу міста Дружківка Донецької області внаслідок ворожого удару БПЛА типу “шахед” під час виконання бойового завдання.
Віталій народився 4 листопада 1979 року в селі Білоберізка Верховинського району. З 1987 по 1995 рік навчався у Білоберізькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів .
У шкільні роки Віталій був старанним учнем, відзначався допитливим розумом та чесністю. Його щирість, весела вдача та енергійність назавжди закарбувалися в пам’яті однокласників та вчителів. Він був справжнім другом та душею колективу.
Після закінчення 9 класу Віталій з сім’єю переїхав до Києва, де продовжив навчання та здобув вищу освіту. Він мріяв про життя, але без вагань став на захист Батьківщини, коли вона опинилася в небезпеці.
З перших днів повномасштабного вторгнення вступив до бригади спеціального призначення «Азов» — професійного військового формування в складі Національної гвардії України. Його подвиг – приклад незламності духу та патріотизму.
“Герої не вмирають! Вони живуть у нашій пам’яті, у наших серцях. Вічна пам’ять і слава тобі, хоробрий воїне Віталію! Ти навіки залишишся взірцем мужності та відданості для рідної землі. Співчуття рідним та близьким”, – йдеться в повідомленні.
Цього року в Івано-Франківську майже в півтора раза — до 64-х зросло число випускників ліцеїв, які національний мультипредметний тест (НМТ) склали на максимальні 200 балів (торік таких успішних дітей було 44). Один учень склав тест одразу з трьох предметів на 200 балів — це Олександр Новицький з ліцею №2. П’ятеро отримали по 200 б
Якщо вам здається, що театральної награності у житті надто багато, то хочу вам сказати, що її занадто багато не лише у житті, а й у театрі. Коли сенсами напічкують постановку до too much так, що без пояснень не розберешся. Тож пояснювати беруться багато і часто. На пресконференціях та в інтерв’ю. А головне — в документах. Бо без них нав
Я вразлива до того, як люди бачать журналістів. Так, я змирилася з тим, що люди зустрічаються з нами не так часто, як із таксистами чи лікарями, тому в них і немає нагод розвіяти стереотипи. Але мені все одно важко боротися з упередженнями, які сьогодні