До місця останнього спочинку – Алеї Слави міського кладовища – провели полеглого оборонця України, солдата Сергія Федьківа.
Народився Сергій 20 червня 1989 року. Зростав здоровим, допитливим, дбайливим хлопчиком. Дорослішав; закінчив школу, ВУЗ. Не цурався ніякої роботи. Працював в Україні і за кордоном.
Але підступний ворог поламав світлі плани і надії. У 2016-2019 роках Боєць захищав Батьківщину в рядах ДУК “Правий сектор”. Опісля повернувся до мирної праці. Але – ненадовго.
З початком повномасштабного вторгення військ РФ, 26 лютого 2022 року Сергій Федьків влився до лав 79 окремого батальйону 102 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ ім. полковника Дмитра Вітовського.
Служив водієм зенітно-кулеметного відділення зенітно-ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки військової частини. Неодноразово був нагороджений медалями і відзнаками. Зазнав поранення.
Відданий військовій присязі на вірність Українському народу Воїн загинув при виконанні бойового завдання, рятуючи життя побратимів, 11 травня 2025 року в Запорізькій області.
“Світлий образ Сергія Федьківа – назавжди в історії самовідданої боротьби за волю і незалежність рідної землі. Низько схиляємо голови перед жертовним подвигом полеглого Захисника і висловлюємо глибокі співчуття родині, близьким, друзям та побратимам”, – йдеться в дописі.
Я люблю радіодиктанти національної єдності. Люблю спостерігати, як вони змінювалися з часом: формат, зміст. Люблю нашу університетську підготовку до них. Люблю, коли за наші парти сідають студенти, викладачі, відомі люди. Люблю, коли ми всі ось так разом пишемо. Цікаво потім спостерігати і за баталіями щодо (не)такого тексту і щодо (не)такого читання. Різні роки – різні
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи