У саперному підрозділі «Лапи» 102 бригади Сил територіальної оборони ЗСУ імені Дмитра Вітовського служать виключно калушани.

З Василем на псевдо «Лапа» журналісти «АрміяІнформ» познайомилися під час сержантських зборів одного з батальйонів Івано-Франківської бригади територіальної оборони, особовий склад якого зараз виконує бойові завдання на передовій. Доволі простий та скромний чоловік дуже зрозуміло пояснює учасникам заняття про небезпеку від тієї чи іншої вибухівки. В більшості те, що демонструють військовим на тренуваннях, – міни та фугаси радянського або ж російського виробництва.

«Ми воюємо з російською армією, тому все, що ви тут бачите є на озброєнні у ворога, – розповідає Василь. – Зараз уже буяє трава, на деревах розпускається листя, тому небезпека від ворожих сюрпризів збільшується, я б сказав, утричі, адже неозброєним оком побачити міну чи розтяжку практично неможливо. Одразу скажу, якщо не впевнені у безпечності якоїсь ділянки чи бачите підозрілі предмети – оминайте їх, або ж викликайте саперну групу.

Військовий Василь колись служив в армії, потім, через деякий час, проходив курси саперів в одній з бригад Збройних сил України, але в армії не залишився.

«Мене вчили дуже добре, бо ж інструктори були всі учасниками бойових дій, немало ворожої вибухівки побачили та знешкодили за життя. А в лютому 2022 року я без вагань зголосився до війська і, таким чином, зараз я у нашому «калуському взводі», – розповідає чоловік.

За своїх побратимів говорить лише теплі та добрі слова.

«За майже рік війни ми зі взводом у районі бойових дій поставили декілька тисяч мін. Знешкоджуємо рідко, бо ж те, що знаходимо вороже – перевстановлюємо проти їх же власників, – каже сапер. – На завдання виходимо практично щодня: як удень, так і вночі, в залежності від потреб нашого батальйону. Але скажу вам чесно – те, як зараз захищені підступи до позиції українських підрозділів від піхоти, танків чи іншої техніки – ну напевне можна було бачити щось схоже у Другій світовій війні, та й то на не всьому фронті.

Василь також розповідає, що вибухівки проти ворожих військ зараз є більше ніж вдосталь, але потрібна спецтехніка та обладнання для того, аби розміновувати українську землю.

«Маємо не лише міни та фугаси радянського чи українського виробництва – зараз надходять й аналоги із-за кордону. У дечому вони кращі, у дечому гірші. Ось, наприклад, звичні нам протитанкові міни радянського виробництва можуть пролежати зі встановленим підривником й пів століття, а ось деякі закордонні аналоги мають дещо інший тип підривника, котрий працює від батарейки не більше двох діб. Погодьтеся, міняти батарейки на ділянці, котра прострілюється та вкрита сотнями мін, ну, м’яко кажучи, не дуже раціонально і безпечно. Проте ми використовуємо й деякі інші іноземні зразки мін та фугасів, з котрими вороги ще не знайомі й не знають як і де чекати небезпеку», – каже Василь.

Найбільше сьогодні українським захисникам дошкуляють російські протипіхотні міни ПОМ-3 та протитанкові ПТМ-4. ПОМ-3 – це сучасна російська міна з сейсмічним датчиком, який спрацьовує на середньостатистичну вагу людини й амплітуду її кроків. Після активації датчика, бойова частина міни «вистрибує» на висоту близько 1-1,5 м та відбувається підрив основного заряду. Вона заборонена Оттавською конвенцією, але Росія не підписала цей документ. Обидва типи мін встановлюються дистанційно за допомогою касетних снарядів чи іншими засобами.

Протитанкові міни ПТМ-4 росіяни зазвичай запускають за допомогою РСЗВ, у повітрі вони приймають форму для посадки на землю і практично одразу приводяться у дію, – продовжує «Лапа». Спрацьовують вони від мінімальної зміни магнітного поля, достатньо аби на людині було 30-50 грамів металу, не кажучи вже про техніку. Проте були випадки, що ворожі міни можуть спрацьовувати й від зміни погодних умов або ж підриваються самі по собі.

«Таку вибухівку ми одразу знешкоджуємо – або дистанційно, або ж, коли бачимо – розстрілюємо зі зброї», – каже сапер.

До теми: Збиратимуть на дрон: на Франківщині пройде забіг слідами Галицької трансверсальної залізниці