До редакції «Галицького кореспондента» звернувся читач з проханням з’ясувати, чи має право сільський священик, крім обрядових послуг, надавати ще й ритуальні. А привернули увагу жителя с.Чукалівки розклеєні поблизу міського кладовища оголошення такого змісту: «Християнський похорон з церкви Св. Варвари та Сави. При церкві є холодильна камера, а також можливість надання послуг бальзамування тіла, автокатафалк, хрести, домовини, вінки. Вартість послуг на 30% нижча, ніж у державній службі».

Ліворуч від центрального входу до міського кладовища у Чукалівці розміщена церква Св. Варвари та Сави. Цей храм на кошти жертводавців збудував отець Олег Червак. Згодом за кошти жертводавців священик добудував приміщення для холодильної камери. Він запевняє, що там може одночасно перебувати не більше двох тіл.

Священик каже, що церква дбайливо ставиться до померлих, на відміну від міської ритуальної служби. На прохання родичів померлого можуть омити, одягнути і надати послуги зі зберігання тіла в холодильній камері. У розмові з журналістом отець Червак постійно наголошував, що ніяких грошей за послуги не бере. Лише добровільні пожертви.

Хоча згодом з’ясувалося, що пан отець дещо злукавив. Оскільки перебування тіла у холодильній камері поряд з церквою Св. Варвари та Сави для родичів обійдеться у 200 грн. за добу. Придбати домовину, вінки, хрест також можна на території церкви. Але священик переконував журналіста, що таких послуг не надає, а лише рекомендує приватних підприємців, які виготовляють та реалізують домовини, хрести, вінки.

За словами Олега Червака, люди часто звертаються до нього за порадою, хто може забальзамувати тіло чи надати послугу з перевезення домовини. Тоді він рекомендує підприємців, які надають такі ритуальні послуги, але запевняє, що грошей за це не бере. Коли ж він відправляє похорон, то родичі можуть пожертвувати на храм, скільки вважають за потрібне.

 

Закон для всіх

Що ж з цього приводу каже закон? У Законі України «Про поховання та похоронну справу» чітко прописано, що надання ритуальних послуг (ст. 10) «здійснюється ритуальними службами або за договором суб’єктами господарювання інших форм власності. Вартість таких послуг встановлюється в порядку і в межах, встановлених законодавством, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради».

У ст. 12 цього закону також зазначається, що особа, яка зобов’язалася поховати померлого, на підставі свідоцтва про смерть має право вибирати виконавців послуг серед суб’єктів господарської діяльності, які уклали договори із сільським головою або ритуальною службою про надання цих послуг.

Начальник Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Любомир Слободян каже: «У законі про ритуальні послуги чітко прописано, хто і які послуги може надавати. Людина, яка не має відповідної сертифікованої діяльності, не має права надавати послуги. Питання продажу аксесуарів – це питання вільного продажу. Хрести, домовини, вінки, автокатафалк людина має право купити або замовити в будь-якого підприємця. Питання бальзамування, зберігання тіла – це прерогатива спеціалізованих ритуальних організацій, в тому числі моргу».

За словами Слободяна, фізична особа за договором має право надавати посередницькі послуги, але повинна сплачувати податок з доходів фізичних осіб. Якщо фіскальна служба виявить такого порушника, то разом з інспекцією праці має право здійснити перевірку діяльності цієї особи. За наслідком перевірки складається протокол про адміністративне правопорушення.

Якщо гроші, які людина сплачує за зберігання тіла в холодильній камері, оформляються як добровільна пожертва на церкву, то вони не оподатковуються, оскільки в Україні церква відділена від держави. Священики не подають декларацій, хіба що у випадку, коли займаються викладацькою діяльністю. «Те, що отримує церква від пожертв, не оподатковується. Закон відокремлює церкву від держави», – підсумовує Любомир Слободян.

Отже, поширення таких рекламних оголошень церковною особою є, м’яко кажучи, сумнівним з точки зору дотримання закону. Звичайно, коли раптом стається непоправне горе, люди не особливо переймаються законністю тієї чи іншої послуги. Їх більше хвилює, як краще поховати померлого, що на сьогодні коштує чимало. А справою священиків залишається гідно здійснити цей обряд. Якщо ж існує спокуса заробити на ритуальних послугах, то, напевно, варто хоча б узаконити таку діяльність. Чи не так?

Ірина БАБІЙ

P.S. Під час підготовки цієї статті «Галицький кореспондент» дізнався, що таких будинків скорботи в Івано-Франківську вже є декілька. Тому це тільки підсилює запитання щодо законності функціонування цих закладів.