Від больового шоку чоловік не відчував власних травм.
Прикарпатський спецпризначенець витягнув з-під завалів трьох побратимів, про це інформують у пресслужбі поліції Івано-Франківської області.
28-річний поліцейський Михайло Колибаб`юк – спецпризначенець роти поліції особливого призначення. На його рахунку десятки виконаних завдань під час антитерористичної операції та успішних боїв під час повномасштабної війни.
Минулого року поліцейський, разом і іншими спецпризначенцями, опинився в епіцентрі масованого ракетного обстрілу в Запорізькій області. Тоді правоохоронцю вдалося врятувати трьох побратимів з-під завалів та вогню.
Коли розпочалась повномасштабна війна, Михайло один з перших зголосився вирушити на фронт. Його підрозділ поїхав на бойові завдання на початку березня. І успішно їх виконував на Київщині, Харківщина та Сумщині.
«Жахливо було від побаченого в Ірпені та Бучі. Багато загиблих людей, які просто валялись по дорогах. Це неможливо забути. І я думаю, що кожен українець це ніколи не забуде», – розповідає Михайло.
В травні спецпризначенці потрапили під масований ракетний обстріл в Запорізькій області. Окупанти запустили ракети вночі. Снаряди поцілили в будинок. Будівля за лічені секунди обвалилась на бійців, які на той момент відпочивали:
«Я проснувся від першого прильоту, встиг надіти каску, ми попали під завали. Я якось вибрався самотужки. Почувши крики про допомогу, почав діставати хлопців. Я нічого не бачив. В той час думав про те, щоб допомогти побратимам», – пригадує Михайло.
Під завалами опинились десятки спецпризначенців. Разом з іншими, які першими звільнились із-під бетону та вогню, кинувся рятувати людей. Михайлу вдалося витягнути трьох поліцейських. Від больового шоку, чоловік не відчував власних травм. А їх, як виявилось, було чимало:
«Я не відчував, що в мене є якісь ушкодження. Але на другий день я зрозумів, що щось не так. Лікарі діагностували в мене численні забої, перелом, контузію».
Свій вчинок поліцейський подвигом не вважає, як і себе героєм. Каже, на його місці так поступив би кожен правоохоронець. Не дарма ж вони називаються поліцейською родиною, а їхнє братерство – непохитне.
Михайло зізнається: для нього Герої всі, хто віддали життя за Україну. І серед них – прикарпатський спецпризначенець Віктор Паньків, який загинув у ту пекельну травневу ніч в Запорізькій області. Михайло досі називає його «батьком» і додає: пам’ять про нього не вмирає.
Золото і світло – це мабуть, перше, що спадає на думку, коли стоїш в оточенні робіт Олега Заставного. Зрештою, виставка має назву «Світло без тіні». Інакше, певно, зі справжнім світлом і не може бути. Та й бачити усе, що довкола нас, можемо завдяки світлу. І вже на виставці пригадала собі, що росла з
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи