Долина – п’яте за кількістю населення (понад 20 тисяч чоловік) місто на Івано-Франківщині, знаходиться у історико-етнографічному регіоні Бойківщина. Долина ще й одне із найстаріших міст області. Розвиток місто отримала у ХХ столітті, коли знайшли поклади нафти і газу. У 60-их роках тут видобували по 2 млн тонн нафти на рік.

Розвиток ж футболу у Долині розпочався у 1933 році. Хоча й до першої світової війни виникали спортові клуби. Але прорив стався тоді, коли вирішили, нарешті, збудувати стадіон у місті (не сучасний “Нафтовик”, він знаходиться у старій частині міста, зараз тут виступають команди, які грають на чемпіонат Долинського району). Як згадують у книжці “Нафтовик” Долина: 60 років на футбольних полях” за справу побудови стадіону взявся місцевий магістрат. Лікар Станіслав Котловський пожертвував 7000 злотих, а добавили ще представники польського клубу “Стржелєц”. В євреїв придбали ділянку майже у центрі міста. Роботи тривали до 1935 року. За цей час збудували криту трибуну на 500 місць, обгородили стадіон дерев’яним парканом. У 1937 році підвели водопровід, щоб поле поливалось, а зимою заливалась ковзанка, повідомляє Depo.

Урочисте відкриття стадіону відбулось 6 травня 1937 року. Того ж року команда “Стржелєц” (Долина) дебютувала у класі С Станіславської округи. Але серйозних успіхів команда не мала. Із переходом у склад СРСР футбол у Долині взагалі помер. Тут грали переважно представники військової частини або діти із місцевих шкіл.

Справжня історія футболу Долинщини почалась із середини 50-их років, коли у місті почали активно добувати нафту. Тоді створили команди “Буревісник”, “Будівельник” і “Нафтовик”. Саме із “Нафтовиком” і пов’язані всі успіхи долинського футболу.

“Нафтовик” розпочав свій великий шлях на початку 60-их років. Тоді клуб став на напівпрофесійні рейки. Футболісти лише рахувались на своїх підприємствах, а основне завдання у них було тренуватись і перемагати. І стадіон тоді збирав аншлаги, на домашні матчі “Нафтовика” ходили понад 5 тисяч глядачів, а на виїзди збирали десяток автобусів із уболівальниками. Із такою підтримкою результат не змусив на себе чекати. Вже у 1960 році команда здобула бронзові нагороди чемпіонату області. І так кожного року не покидала п’єдестал пошани, будучи то “бронзовими”, то “срібними”, а у 1964 році стали найкращими у області. Це їм дозволило грати за право виступати серед команд майстрів класу Б. Але перемогти івано-франківський “Спартак” долинянам було не до снаги. Також вони успішно виступали у чемпіонаті області, вигравши трофей у 1962 році. Вони з’явились на всеукраїнській арені, але в першому ж матчі поступились команді із Бережан.

Новий стадіон

Із збільшенням видобутку нафти і газу Долина постійно розросталась. У 1970 році почали будівництво нового стадіону для команди. Саме цього, якому присвячений цей матеріал. Завершили спорудження і почали на ньому відбуватись поєдинки у 1974. Тоді він мав назву “Імені 50-ліття ВЛКСМ”. На новому стадіоні долинський “Нафтовик” залишався серед законодавців моди на Івано-Франківщині. Команда загалом 9 разів стала чемпіоном області (1964, 1979, 1980, 1983, 1984, 1989, 1990, 1994, 1997), 7 разів срібним призером (1961, 1963, 1975, 1977, 1978, 1986, 1987), 5 разів бронзовим (1960, 1962, 1982, 1988, 1996). Також 5 разів вигравала кубок області (1962, 1968, 1980, 1988, 1989), 8 – була фіналістом (1963, 1969, 1970, 1982, 1885, 1986, 1994, 1997), а ще тричі перемагали у Суперкубку області (1983, 1988, 1990).

Враховуючи успіхи долинян на обласній арені, “Нафтовик” з року в рік виступав також у чемпіонаті УСРС серед КФК. Дебютував “Нафтовик” у чемпіонаті КФК у 1978 року. Паралельно із чемпіонатом області команда виступала у КФК практично кожного року, адже результати дозволяли. Але на всеукраїнській арені продемонструвати успіхи локального масштабу долиняни не змогли. Доленосним став 1997 рік, коли вже за незалежної України “Нафтовик” вкотре стартував у аматорському чемпіонаті України і зумів здобути бронзові нагороди. Такий результат дозволивзаявитись у другу лігу України. І з 1997 року починається новий етап долинського футболу – професійний.

Матчі серед професіоналів збирали справжні аншлаги на стадіоні. Ледь не четвертина всіх долинян приходила на домашні матчі своєї команди. Особливими для уболівальників були дербі із земляками із Івано-Франківщини, поєдинки проти дублерів київського “Динамо” у другій лізі і матчі у Кубку України, у якому суперниками були знані колективи. Так, у кубкових матчах “Нафтовик” зустрічався із “Оболонню”, “Борисфеном”, “Таврією”, “Волинню”. На гру проти київської “Оболоні” прийшло 6 тисяч глядачів, це майже третина всіх жителів Долини. У другій лізі найуспішнішим був сезон 2002-2003 років. Команда після першого кола була першою у турнірній таблиці, але “Укрнафта” відмовилась спонсорувати команду. Цей сезон клуб зупинився на 4-му місці, а надалі почав опускатись. І 25 березня 2008 року оголосили, що “Нафтовик” завершує своє існування.

Це був справжній шок для уболівальників. Все ж команду вдалось зберегти, але зараз колектив не боєздатний навіть на обласному рівні. Майже постійно “Нафтовик” у нижній частині турнірної таблиці і дивом залишається грати у вищій лізі обласного футболу.

На стадіоні ж у 2003 році до Бойківського фестивалю реконструювали трибуну, замість лавок поставили пластикові стільці. Зараз на “Нафтовику” налічується 2880 пластикових місць оформлених у національних українських кольорах, є вишки для освітлення. Крім цього, є цілий комплекс із спортивним залом, де можна грати у міні-футбол. У 2009 році створена група підтримки команди «Бойки-Ultras». Цього року ніби навіть пішло зрушення у фінансовому плані. Долинська міська рада та Долинська районна рада виділили кошти на утримання команди. Сподіваємось, що це дасть поштовх для того, щоб команда знову почала перемагати. Можливо колись стадіон “Нафтовик” знову побачить професійний футбол.

Нагадаємо, 20 травня 2012 року відбувся останній матч професійної футбольної команди Івано-Франківська. В той день івано-франківське «Прикарпаття» перемогло на полі хмельницького стадіону «Поділля» місцеву команду «Динамо» з рахунком 1:0. Була рівна гра, але футбольний бог тоді вболівав за наших. Вболівав востаннє, щоб потім надовго про нас забути.