“ONUKA” – це проект екс-вокалістки “Tomato Jaws” Нати Жижченко та відомого електронного музиканта Євгена Філатова, фронтмена групи “The Maneken”), які неодноразово працювали над спільними композиціями. Ідея зробити повноцінний спільний проект обговорювалася давно, але втілилася в життя тільки влітку 2013-го, коли артисти приступили до запису дебютного синглу “Look”. Євген виступив основним композитором і саундпродюсером проекту, виконав партії ударних, баса і клавішних, а Ната взяла на себе лірику, основний вокал і партію сопілки.

Назва проекту “ONUKA” («Онука») – це данина поваги дідусеві Нати Олександру Шльончику, видатному майстру-виробнику музичних інструментів, серед найбільш відомих робіт якого – реставрація кобзи, що належала Т.Г. Шевченку. “ONUKA” – український електронний музичний гурт, особливістю якого є використання національних народних мотивів та інструментів в електронній музиці.

До основного сценічного складу гурту, окрім Наталії Жижченко, входять клавішниця та бек-вокалістка Дарина Серт, ударниця Марія Сорокіна, а також бандурист Євген Йовенко. До розширеного складу, який виступає під час великих концертів, входить також тріо духових: два тромбони та валторна. Один із тромбоністів також грає на трембіті.

Після успіху дебютного альбому Ната розповіла, що під час пошуку інформації про те, чи існують інші гурти або торгові марки з подібною назвою, вона знайшла лише залізничну станцію в Японії, що розташована поруч з атомною електростанцією. При цьому Японія стала другою країною після України за кількістю прослуховувань дебютного альбому.

Дебютний альбом гурту під назвою “ONUKA” вийшов 15 жовтня 2014 року. Платівка містила 10 треків (вісім – англійською, два – українською), чотири з яких увійшли у попередній міні-альбом «Look»: «When I Met You», «Misto», «Time» та «Look». Диск наповнений традиційними українськими звуковими мотивами, які виконуються на сопілці, бандурі та трембіті. Все це гармонійно поєднано з електронним аранжуванням. Альбом, що є у вільному доступі в мережі, посів перше місце в інтернет-магазині “iTunes”, випередивши гурт “Океан Ельзи”.

17 жовтня 2014 р. “ONUKA” презентувала свій альбом на концерті в київському закладі “Sentrum”. Одразу після цього на американському лейблі “Most Addictive Records”  випущено сингл “Zavtra” з однойменною україномовною піснею. У грудні, за рейтингом “Cultprostir”, дебютний альбом гурту був визнаний найкращим альбомом року, а сам гурт став дебютом року.

Другий міні-альбом “Vidlik” вийшов 8 лютого 2016 року. Головним стимулом до написання цього EP стала аварія на ЧАЕС, а його концертна презентація відбулась у квітні 2016-го, до 30-ї річниці катастрофи. Платівка містить чотири пісні: дві українською та дві англійською. В роботі над міні-альбомом взяв участь рівненський симфонічний оркестр “Brevis”. Перший трек “Svitanok” написаний на вірш київського стріт-арт-художника Єжи Коноп’є. Другий трек “Vidlik” поєднує “вокал” веб-сервісу Google Translate з народним басовим інструментом – бугаєм. Третій трек “Other” було записано ще в березні 2015-го. У ньому партію на цимбалах виконує заслужений артист України Андрій Войчук. Останній трек “1986” присвячено трагічній події 26 квітня 1986 року. У ньому Ната вперше виконує невеличкий уривок на терменвоксі, а також звучить реальний запис переговорів диспетчерів ЧАЕС у день катастрофи.

Одразу ж після виходу міні-альбому стало відомо, що музику з нього буде використано у документальному фільмі телеканалу “1+1” про аварію на ЧАЕС. Нещодавній виступ групи “ONUKA” разом з оркестром народних інструментів “НАОМІ” на Євробаченні зчинив фурор серед публіки.

“Галицький кореспондент” розмовляє з фронтфрау групи “ONUKA” Натою Жижченко.

– Потужний вибух завжди попередньо готується, як готувався вибух “ONUKA” і що послужило каталізатором?

Скажу чесно, вибух не готувався і відбувся так само неочікувано для мене, як і для решти людей. Мені здається, в музичному плані його досить важко спланувати. Це досить складно. Щодо каталізатора, то можу розглядати безліч причин: час, моя особиста історія, мова, аранжування, візуальна складова та інше. Але разом з тим я чітко усвідомлюю, що зорі або сходяться, або ні. Мої – зійшлися.

– Коли автентична музика виступає в міксі з електронною, стає зрозуміло, наскільки справжня автентика є актуальною. Феномен шароварництва вічний, як думаєш?

Не розумію ототожнення автентики і шароварництва. Для мене це різні полюси однієї планети. Глибинне і поверхневе, якщо зручніше. Автентика знаходить відгук у підсвідомості кожної людини, навіть тої, яка на це не очікує. В образі, звуці, кольорі… Шароварництво ж чіпляє за зовсім інше.

– Певна, як на мене, холодність іміджу – це концепт чи природне? Чи повинен артист розривати себе вщент на сцені, чи все-таки важливіша естетика, на твою думку?

Думаю, ви не були на наших виступах останнім часом. “Снігових королев” змінило дещо інше, значно тепліше. Але я розумію, чому виникають такі питання. З самого дитинства я не боялася сцени. Але на початку “ONUKA” моя задача була досить складною для мене: ідеально виконати всі партії на різних інструментах, добре заспівати, сказати хоча б пару слів, при цьому створивши «магію на сцені», а також подолати всі сумніви, які мене розривали в той час.

Сьогодні наші виступи виглядають абсолютно по-іншому. Тепер ми робимо інші акценти, і мені це дуже подобається. Я зрозуміла, що просто музика і філігранне виконання нікого не здивує – треба, як то кажуть, запалювати. І якщо спочатку ми були повною статикою, то останнім часом трансформувалися. Зараз ми на сцені намагаємося видавати максимальну енергію, і це подобається як нам, так і людям у залі. Але все це – досвід, і без нього нікуди. Особисто я в житті маю темперамент “в’ялої моркви”. Але їй не місце на сцені. Навіть якщо вона вкрай естетична.

– Що ти відчуваєш під час пікових моментів на виступі, можеш описати емоцію?

Інколи відвідують думки, що все-таки я живу недарма. Емоція? Найближче, що підходить під опис, – щастя.

– “ONUKA” – колектив, за яким стоять професійні підходи у всьому: музиці, сценографії, менеджменті. Наскільки відповідає такій професійності професійність в українському шоу-бізнесі назагал, чи все-таки такий клас – виняток? Питання до твого досвіду.

– Думаю, що ні, це вже не виняток. Наш рівень, рівень моєї команди краще видно збоку. Мені складно давати тут якусь оцінку, бо у своїй роботі ми завжди бачимо якісь недоліки, які ще варто виправляти та вдосконалювати. Та якщо казати в цілому, то на українській сцені зараз є щонайменше 20 музичних проектів, які можуть бути взірцем для артистів-початківців у всіх складових: музика, шоу, менеджмент, дизайн тощо.

– Не задумувалася перейти з Suzuki Omnіchord на Suzuki Qchord? Такий собі перехід від кіберпанку до стімпанку?

Ні. Взагалі, Omnichord – це як друг, або домашня тварина. Коли мені його подарував Євген, я реально з ним засинала і прокидалася. Це та річ, яку я б із собою винесла з палаючого будинку. Qchord – не мій формат.

– Як би ти назвала своє покоління музикантів, своїх колег?

Думаю, спільною рисою для нас є те, що ми з’явилися у час великих докорінних змін. Так було в різні часи і в багатьох країнах – масштабні, глибокі соціальні потрясіння служили стимулом для розквіту нових творчих ідей. Чому все відбувається саме так? Пасіонарії, лідери думок, якими за родом своєї діяльності часто є музиканти, знаходять у змінах та важливих подіях натхнення, нові, важливі теми для своїх пісень та живу, непідробну емоцію для музики. Суспільство ж у такі часи більш за все прагне до об’єднання, бо так легше подолати незгоди, підтримати один одного. Але об’єднання має бути навколо чогось: нових ідей, лідерів, цілей, схожих музичних вподобань у тому числі. Чим, як не цим пояснити аншлаги на концертах багатьох українських артистів, в той самий час, як рівень достатку в людей відчутно впав, а квитки на концерти коштують в 5-7 разів дорожче, ніж ще декілька років тому?

– Чим ваше покоління відрізняється від попередніх і яким, на твою думку, буде наступна генерація музикантів?

Це можна побачити вже зараз. Молоді музиканти набагато раніше починають кар’єру. У них все швидше і якось простіше. Але чи стане з часом глибше? Подивимось. Перед молоддю постає складний виклик: зараз вони лише шукають адаптивні навички, які б допомогли їм обробляти той об’єм інформації, що надходить до них звідусіль. Але ж творчість, мистецтво – це, перш за все, діалог з самим собою. Безцінне вміння прислухатись до себе і шукати у собі нові ідеї, думки. Мало тільки приймати інформацію та копіювати щось цікаве. Треба пропонувати світові щось дійсно нове. З кожним наступним поколінням зробити це стає все важче. І це не проблема окремого покоління, а умови, які диктує час творчій людині в цілому.

– Можеш розповісти про свого дідуся-майстра? Знаю, він був видатною людиною.

Мій дідусь – це така людина, навколо якої обертається світ. Він був головною людиною в сім’ї, у компанії друзів, на фабриці, де працював. Така людина-титан, дуже харизматична та розвинута особистість. Він був дуже мудрим, талановитим та ерудованим. Воював, був поранений, потрапив до концтабору та втік звідти…

Мій дідусь – це особистість, легенда. Як часто про нього говорили, “найкращий майстер з музикантів, найкращий музикант з майстрів”. Він за своє життя створив сотні інструментів, реставрував, відроджував, винаходив. Саме він зробив мені мою першу сопілку і навчив на ній грати, багато в чому зумовивши моє життя.

Серед того, що запам’яталося мені назавжди, – порада завжди залишатися Людиною. Мені дуже хотілося б бути вірною цьому твердженню в будь-якій ситуації.

У мене був тісний зв’язок з дідусем з самого дитинства, і ми завжди були спорідненими душами. В принципі, дідусь був дуже суворою людиною, але поряд зі мною він танув і був дуже ніжним. А коли постарішав, то став зовсім чуйним, бо, мабуть, не було вже сил на свій міцний характер.

У мене є три брати – двоюрідні та рідний – і тільки я, єдина онука, продовжила його музичний шлях, вивчаючи гру на сопілці. “ONUKA” – це присвята саме йому, оскільки саме він мене всьому навчив, ввів у світ музики і показав, як любити.

– Патріотизм – це данина чи подарунок, податок чи прояв любові?

Я – патріот України. Була ним з дитинства. Мене виховували в українській родині, в українських традиціях. Патріотизм – почуття глибинне, безумовне. Можна сказати, що це інтимне почуття. Про нього неможливо кричати. Це і любов, і податок, і данина, і подарунок. Як любов до людини.

– Як ставишся до монетизації музики? Де є межі бізнесу і світлої енергії? Де може бути перебір?

Дуже складне питання. Відповім так: без монетизації музики неможлива висока якість музичного продукту в широкому розумінні, про що ви раніше і питали.

– У тебе є улюблений фільм чи книжка? Яких філософів чи поетів знаєш і можеш порадити почитати? Що з живопису тебе захоплює найбільше?

Є улюблений письменник з Білорусі Володимир Козлов. Його жанр називається альтернативна проза. На перший погляд, це може здатися примітивною писаниною про буденність з безліччю ненормативної лексики. Але я ніколи не натрапляла на такі влучні описи стану людини і країни, реальності взагалі. Наскільки убогою та безперспективною постає на сторінках пострадянська дійсність! Читаючи, повністю поринаєш у сірі 90-ті, що все ж таки мають свою неповторювану романтику… Але це зовсім не про філософію. Скоріше, навпаки.

Кіно обожнюю. Улюблений фільм – “Blue Velvet” Девіда Лінча та “Matchfactorygirl” Акі Каурісмякі.

До живопису ще не доросла.

– Якби в тебе була машина часу, які роки у музиці ти хотіла б повернути у моду?

Хотіла б повернути забуті depressive trip-hop та jungle.

– Що ти бачиш в майбутньому?

Воно – закрите.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ