Захищаючи Україну і всіх нас, загинув боєць Джаман Василь Васильович, 1990 року народження. Про це пише “Галицький кореспондент”, посилаючись на сторінку Гвіздецької громади.
Військовослужбовець був навідником десантно-штурмового відділення, десантно- штурмового взводу, десантно- штурмової роти батальйону морської піхоти військової частини А0216.
“Він був воїном, але не тільки. Молодий чоловік, люблячий брат, турботливий син, сповнений сподівань та планів. Йому було тільки 33…”, – йдеться в дописі.
8 червня 2023 року поблизу населеного пункту Сторожеве Волноваського району Донецької області Джаман Василь отримав поранення, несумісне з життям.
Селищний голова, депутатський корпус та виконавчий комітет Гвіздецької селищної ради висловили щирі співчуття родині та близьким з приводу непоправної смерті військовослужбовця.
Орієнтовний час зустрічі скорботного кортежу з тілом Героя повідомлять додатково.
У Гвіздецькій громаді закликають мешканців утриматися від гучних святкувань та розважальних заходів.
Я люблю радіодиктанти національної єдності. Люблю спостерігати, як вони змінювалися з часом: формат, зміст. Люблю нашу університетську підготовку до них. Люблю, коли за наші парти сідають студенти, викладачі, відомі люди. Люблю, коли ми всі ось так разом пишемо. Цікаво потім спостерігати і за баталіями щодо (не)такого тексту і щодо (не)такого читання. Різні роки – різні
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи