«Не боюся ні крові, ні кісток»: як воює парамедикиня з Косова Юлія Таринська

    • Опубліковано: Автор: Наталя Мостова
     
    Юлія Таринська, мама трьох дітей, волонтерка з 2014 року, пояснює, чому добровільно пішла на війну.
     
    Спочатку була в десантно-штурмових військах. Там закріпився позивний Косичка: серед однакових шоломів і балаклав її легко впізнавали — з-під шапки завжди виглядала маленька косиця. У складі медичного екіпажу вивозила найтяжчих: у комі, без свідомості, пише Галицький кореспондент з посиланням на 91 окремий протитанковий батальйон.
     
    «Було багато втрат. Інколи це сниться», — зізнається вона.
     
    Зараз Юлія — парамедикиня 91 окремого батальйону.
     
    «Люблю цей підрозділ за справжність і відсутність “совка”. Тут можна подзвонити хоч о третій ночі командиру й сказати: треба допомога. І тебе почують», — каже вона.
     
    Юлія — з самого серця Карпат, із Косова. До мобілізації створила великий волонтерський центр, що працює й досі. Допомагала фронту: евакуація, амуніція, медицина. Сортувала тонни вантажів, навчала бійців користуватись аптечками.
     
    «П’ятнадцять хвилин інструктажу — і вже могло бути врятоване життя», — каже Косичка.
     
    Мала власний салон краси, навчальний центр і кафе. Але коли вирішила йти в ЗСУ, усе закрила.
     
    Каже, служба в армії зробила її спокійнішою:
     
    «Завжди була начальницею, а тут треба підкорятися. Сама собі дивуюсь».
     
    Колись вона була як 911 — працювала з алко- і наркозалежними, допомагала жертвам домашнього насильства. Зараз — рятує життя на фронті. У матеріальному сенсу не бачить. А після перемоги мріє про відновлення.
     
    «Спочатку я поплачу тиждень, потім піду в гори, обійму дерева. А далі — працюватиму з молоддю. Вона в нас дуже класна. Треба відбудовувати міста. Писати історію і стежити, щоб її не спотворювали. Бо зараз її — пишемо ми».
     
     
     

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!