Національна спілка письменників України сьогодні налічує понад 2,5 тисячі письменників. Серед них багато молодих, талановитих, перспективних людей, які активно творять українську літературу, твори яких читають і знають. Очолює НСПУ Михайло Сидоржевський. Навколо його прізвища, та й самої Спілки ось уже декілька років не вщухають скандали. Кажуть, ділять спілчанське майно.

Михайла Сидоржевського і головного бухгалтера НСПУ звинувачують у корупції. З великим опором та погрозами з боку Сидоржевського ревізійна комісія Спілки письменників провела ревізію, виявивши численні порушення. Проте незалежного аудиту так і не провели, оскільки голова НСПУ відмовився підписувати угоду з незалежною аудиторською компанією, яку підібрала ревізійна комісія. Зате підписав угоду і заплатив за роботу 13 тис. грн. аудиторській фірмі, де працювала дочка головбуха НСПУ, яку разом з ним звинувачують у корупції.

Письменник Олександр Горобець зазначає, що у 2016 році очільник Спілки продав в одеському Будинку творчості біля моря 14 соток землі. «Коли тривали торги довкола спілчанської землі, то йшлося про 180 тисяч доларів США, а після продажу кажуть, що вторгували лишень 172 тисячі гривень. Причому ці гроші за якоюсь хитрою схемою хотіли оформити як дарчу суму, аби не платити державі податки», – пише Горобець.

Член НСПУ Алла Топчій в «Україні молодій» (№72) написала, що ревізійна комісія на той час виявила, що «через заниження орендної плати до ринкової кон’юнктури за квадратний метр лише на Банковій, 2 Спілка недоотримує 229 тисяч 477 грн. щомісяця і 2 мільйони 700 тисяч за рік». І це ще не все. Після перевірки ревізійної комісії Сидоржевський без участі чотирьох секретарів відсторонив голову Київської організації Володимира Даниленка (хоча, за статутом НСПУ, це могло зробити лише правління Спілки письменників через хворобу, смерть або інші поважні причини), пізніше – секретаря з молодіжної політики Лесю Мудрак.

На цих людях трималися всі нові ініціативи Спілки. Це не тільки літератори, а й успішні менеджери.

Леся Мудрак провела міжнародний молодіжний літературний форум «Гранослов», молодіжний фестиваль «Карпатський Пегас», перший міжнародний конкурс казок та багато інших проектів. А Володимир Даниленко започаткував конкурс гостросюжетного роману «Золотий бабай», міжнародний літературний конкурс «Коронація слова», видав декілька антологій сучасної української літератури («Квіти в темній кімнаті», «Опудало», «Вечеря на дванадцять персон»). Він же заснував премію «Літературні відкриття року» для дебютантів-прозаїків, «Золотий кларнет» для дебютантів у поезії, рейтингову акцію творчих спілок «Книжка року», організував літературні підсумки року «Глиняний кіт», міжнародну премію «Воїн світла» пам’яті Михайла Жизневського, видав переклади сучасної білоруської прози, провів наукову конференцію і видав збірник «Після падіння тюремного муру», присвячений здобуткам української літератури за роки незалежності, організував Дні білоруської літератури в Україні, створив лабораторію верлібру, підготував антологію сучасного українського верлібру «Світ не завершено», конкурс сучасної української п’єси у жанрі комедії «Золоті оплески», конкурс афоризмів та дитячий конкурс «У пошуках літературних талантів».

На зміну цим людям прийшов новий радник голови Спілки – 75-літній Василь Фольварочний. У молоді роки він писав п’єси про працівників партійних органів, які ставили на сценах обласних театрів, а у часи незалежності – романи про Йосипа Сліпого, Симона Петлюру. Нещодавно він удостоєний президентської довічної стипендії.

Завдяки Василю Фольварочному з Чернівецького університету з ярликом «український буржуазний націоналіст» виключили Василя Кожелянка (автора романів «Дефіляда в Москві», «Конотоп», «Срібний павук», «Діти застою»), а прикарпатця Тараса Мельничука переслідували за націоналізм.

Нинішній секретар НСПУ Анатолій Качан до 39-ти років працював у апараті ЦК ЛКСМУ, а голова приймальної комісії, 80-літній Петро Засенко має в своєму доробку п’ять поетичних книжечок.

 Причини світоглядні

9 березня письменник Степан Процюк написав заяву про вихід із НСПУ у «зв’язку з іншими поглядами на розвиток української літератури». Від часу написання заяви і повернення спілчанського квитка він не вважає себе причетним до Спілки, скільки би не тривали технічні процедури.

«Дякую всім, з ким вступав у 1995 році і кого шаную. Жодних причин виходу, пов’язаних із особистими конфліктами, не було. Причини – лише світоглядні», – підсумував письменник.

У розмові з журналістом  «Галицького кореспондента» Степан Процюк розповів, що вже давно зрозумів, що НСПУ залишилася таким собі «радянським рудиментом, анклавом», у якому він теж довго перебував. «Я сподівався, що Спілка може змінитися, але останні події цього року мене переконують, що вона не має шансів на зміни», – підсумував Процюк. І зауважив, що його вихід пов’язаний не з внутрішнім спілчанським життям, а з реакцією на зовнішні моменти життя у Спілці.

31 березня голова Івано-Франківської обласної організації НСПУ Євген Баран на власній сторінці у Фейсбуці написав: «Сьогодні один з найприкріших в моральному відношенні днів». У розмові з кореспондентом «ГК» він підтвердив, що це висловлювання було пов’язане зі Спілкою. «Відбувся позачерговий з’їзд, який мав виконати технічну функцію. Оскільки минулого року прийняли закон про неприбуткові організації, тому довелося врегульовувати питання з поправками до нового статуту. Поправки обговорили на правлінні, і більшість були прийняті, – розповів Євген Михайлович. – Правда, з’їзд відбувся за такою технічною квотою, яка мене дещо здивувала. Спілчан є близько двох тисяч, а згідно зі старим статутом, квоту на з’їзд визначає правління. І, як нам пояснили, оскільки немає потрібних коштів для скликання повномасштабного з’їзду, то його скличуть за скороченою процедурою: один кандидат від 30-ти письменників. Секретаріат і члени правління йшли поза квотою, а оскільки на Прикарпатті налічується поза 70 осіб, то з Франківщини поїхало два делегати – Ярослав Ткачівський та Василь Мойсишин. Крім того, за власний рахунок поїхав Василь Нагірняк з Верховини».

Голова ІФ ОО НСПУ каже, що на з’їзді прийняли статут і врегулювали робочі питання стосовно майна. «Що за питання, я не цікавився, бо від 1991 року  Національна спілка ніколи не займалася літературою, а займалася майновими питаннями. Цікаво, що чим більше вона тими питаннями займалася, тим більше вона те майно втрачала. Почалося це все ще за Юрія Мушкетика», – зазначив Євген Баран.

Він погоджується, що фінансові проблеми так чи інакше позначаються на внутрішньому житті організації. Хоча прикарпатський осередок, завдяки праці багатьох членів, робить дуже багато як на громадську організацію.

«Ми щасливі, бо не маємо ніякого майна. Нам дали в постійне користування півбудинку на Шевченка, 95. Колись тут проживала родина Тараса Франка. Обласна рада допомагає нам його утримувати. Ми, зі свого боку, робимо локальні ремонти, благоустрій», – розповідає керівник організації.

Євген Баран каже, що хоч і є членом правління НСПУ, але не розуміє, що є на майновому балансі Спілки, а чого немає. «Що стосується загальноспілчанського майна, то я знаю, що є конфлікт в Одесі, хоча кажуть, що там вже щось продали. Знаю, що є майно, але збиткове, у Трускавці. Крім того, великі угіддя в Ірпені. Я розумію, що Трускавець може бути неприбутковим, бо там справді є проблеми, але щоб Одеса була збитковою, я цього не можу зрозуміти… Не можу сказати точно, чи в Ірпені певну частину території здали в оренду (там кілька гектарів саду, будинки, в яких колись працювали Максим Рильський, Андрій Малишко, Олесь Гончар). В Ірпені постійно відбувалися семінари творчої молоді. В останні роки та територія була занедбана. Можливо, це робилося свідомо. Знаю, що місто претендувало на ту територію. Але ще щось є, бо йде боротьба», – переконаний він.

Голова облорганізації НСПУ з сумом визнає, що протягом 25-ти років спілчанські опозиціонери не хотіли розглядати питання альтернативного письменницького утворення, тримаючись за «совітську тоталітарну химерію». Тим більше дивно, що й нині багато письменників, які не погоджуються зі спілчанським курсом, вірять у власне відродження у невідроджуваній системі.

Євген Баран переконаний, що така тяга до спілчанського керування припиниться лише тоді, коли вже не буде маєтків (вони перейдуть у приватні руки) або ж коли бодай один зі спілчанських «цапів-відбувайлів» буде притягнутий до кримінальної відповідальності. «Від 2001 року чую на з’їздах про корупцію, а ніхто не сів. Творці мітів чи просто щасливчики?» – запитує очільник письменницької організації Прикарпаття.

А поки ділиться майно, ряди Спілки рідшають. Все більше з’являється охочих покинути письменницькі лави.

Ірина БАБІЙ