Не намагайтеся змінити своїх дітей – вони все одно будуть схожими на вас. Це стосується не лише батьків, але й вчителів. Якщо педагоги не горять своєю справою, то ніколи не зможуть запалити учнів.

Хоумскулінг, анскулінг, дистанційне навчання, Вальдорфська школа, педагогіка Монтессорі – існує багато видів альтернативної освіти, які набувають популярності вже й на Прикарпатті. Ініціативні батьки з прогресивними поглядами гуртуються, і деякі діти цьогоріч не підуть на перший дзвоник до звичайної школи. Як працює альтернативне навчання і чим не догодила стандартна шкільна освіта, з’ясовував «Галицький кореспондент».

Що таке щастя?

«Вперше я гостро відчув безглуздість сучасної школи в 9-му класі, коли мені дали написати твір на тему «Що таке щастя», – поділився в соцмережі своїми думками Іван Примаченко, співзасновник Prometheus (платформи масових відкритих онлайн-курсів, що пропонує безкоштовну добірку освітніх програм від найкращих викладачів України та світу). – Написання творів у школі мені ніколи не вдавалося. Підводила то граматика, а то і сам зміст: шістки за дванадцятибальною шкалою були моїми постійними супутниками. Якщо б хтось сказав моїм вчителям (чи мені самому), що колись мої матеріали будуть публікувати провідні національні ЗМІ, а читати їх будуть десятки тисяч людей, то ми б розсміялися вам в обличчя.

Коли я отримав завдання написати твір на тему «Що таке щастя», то зрозумів, що це мій шанс. Незадовго до цього мої погляди на це питання остаточно викристалізувалися у філософську позицію, що являла собою дивовижну суміш давньоримського стоїцизму, західного раціоналізму та східного буддизму. Мій розум дев’ятикласника був у захваті сам від себе. Нарешті мені справді є що сказати по темі твору! Я взявся за роботу з небаченим ентузіазмом. Три переписування з нуля і дві редактури самого себе опісля – і я з гордістю здав твір. Я знав, що тепер вони будуть змушені оцінити мій прогрес!
Коли наступного тижня я дізнався, що знову отримав шість балів, то пішов до вчительки вимагати пояснень. Вона розтлумачила, що хоч граматично мій текст і був цілком адекватним, але його зміст нікуди не годився. По-перше, замість цитування великих і наведення прикладів із чудових творів, які ми нещодавно читали, я висловив здебільшого свої думки. А які можуть бути думки з такого серйозного питання в учня 9-го класу? По-друге, мої ідеї про щастя як пізнання і покращення світу навколо були абсурдними і нереалістичними. Не міг же я так думати насправді?
Навіть в 9-му класі я розумів, що щастя – поняття цілком індивідуальне. Намагання поділяти концепції щастя на правильні та неправильні звучало анекдотично. І цей абсурд зачепив мене за живе. Я вирішив відповісти єдиним розумним способом – ще більшим абсурдом. Тим більше, що нагода дуже скоро випала – нам задали написати притчу.

Вдома на мене вже чекав тритомник Борхеса. Звідти я обрав одну з притч, ретельно переказав її своїми словами, уважно перевірив на предмет грамотності і здав на перевірку. Наступного тижня я йшов до школи з відчуттям внутрішнього тріумфу. Зараз ми з Борхесом отримаємо своїх 10, а то й 11 балів, а потім відразу підійдемо з палкою промовою до вчительки: ось як, виявляється, потрібно писати, щоб отримати високі бали. Банально переказуючи думки інших людей!
У класі на мене очікував твір з тією ж оцінкою – 6 балів! Що сталося? Можливо, вчителька впізнала притчу Борхеса? Чи мене підвела граматика? З нетерпінням я чекав кінця уроку, щоб дізнатися розгадку. Нарешті вчителька відкрила таємницю: граматика і стиль знову були пристойними, але сюжет притчі – повна маячня і взагалі не зрозуміло, що я хотів сказати. Моя заздалегідь заготована промова застрягла у мене в горлянці. Я розвернувся і вийшов з класу. Більше я не намагався отримати високі оцінки за твори в школі. Якщо Борхес не дотягнув до необхідного рівня, то хто я такий, щоб навіть сподіватися? Тепер я вчився лише сам для себе».
Ті, що зважилися

Приватний підприємець, мама двох дітей Аліна Токмиленко цьогоріч не віддасть до першого класу звичайної школи свою шестилітню малечу – нехай ще трохи насолоджується дитинством. А вже наступного року франківчанка міркуватиме про різні варіанти середньої освіти: стандартна школа, дистанційне навчання, екстернат, хоумскулінг…

Керівник крафтового виробництва, мама двох дітей Наталя Найда теж не відведе на перший дзвоник свою шестилітню донечку. Вважає, що це надто рано для малечі. Протягом року жінка планує детально дослідити різноманітні методики альтернативної освіти і, можливо, вже незабаром відкрити таку школу в Івано-Франківську.

Вісім років тому Наталя зайнялася ініціативою «Дрібнота», яка організовує корисні та цікаві проекти для дітлахів. З вересня ініціатива переросте в модульні навчання для дітей: фінанси, архітектура, бізнес-планування, фізика, хімія тощо. До участі в проекті запрошуватимуть лише викладачів-професіоналів тієї справи, про яку розповідатимуть малечі. А заняття проходитимуть в захопливому форматі. Можливо, якраз ця ініціатива згодом і трансформується в альтернативну школу. Однак наразі Наталя Найда не береться нічого стверджувати – час покаже.

«Підхід, який застосовують у більшості стандартних шкіл, мені не дуже до вподоби, – зазначає франківчанка. – Нинішній величезний потік інформації вимагає, перш за все, критичного мислення, тому наші діти вже повинні вчитися думати по-іншому».

Марія Микитюк планує навчати дитину у Вальдорфській школі, яку разом із однодумцями хоче відкрити у Городенці. Тим паче уже не перший рік там функціонує Вальдорфський дитсадок. Школа має бути доступною для всіх охочих. Фінансування проекту здійснюватиметься з прибутків цеху з виробництва кераміки, яким володіють ініціативні батьки.

Вальдорфські школи, яких є кілька в Україні, погоджені в нас на державному рівні і рекомендовані до впровадження Міністерством освіти.

За словами городенківця Юрія Шкреметки, який наразі проходить курси Вальдорфської педагогіки, в такій школі відсутні оцінки до дев’ятого класу і викладають здебільшого без підручників. Ця система навчання наголошує, що дитину не можна інтелектуально навантажувати до семи років, інакше це може зашкодити здоров’ю. У Вальдорфській школі є предмет, якого немає в жодній іншій школі, – малювання форм, який спрямований на розвиток у дітях здатності сприйняття і концентрації, відчуття гармонії, сили формоутворення і – як наслідок – живого мислення. Завданням Вальдорфської педагогіки є виховання гармонійно розвиненої людини, тому, крім інших звичних шкільних дисциплін, тут велику увагу приділяють мистецтвам та ручній праці. Фізику і хімію пізнають на основі дослідів. Замість семестрів – епохи, під час кожної з яких на основному уроці поглиблено вивчають певний предмет. Фізкультури тут немає, в ній просто немає потреби, оскільки передбачено багато рухової активності під час навчання і, звичайно ж, походи.

Насправді є ще настільки багато відмінностей від звичайної школи, що про це треба писати окрему статтю. Найбільша проблема Вальдорфської школи – знайти викладачів. Адже це мають бути люди, які понад усе люблять дітей, а вчителювання вважають не професією, а своїм покликанням.

Приватний підприємець і проектний менеджер, мама чотирьох дітей Маргарита Женчук переконана, що стандартна школа не готує до життя, вона не адаптована до «різності» дітей. Школа давно перетворилася на звичайну повинність. Поза школою франківчанка пробує розкрити таланти дітей через усілякі гуртки, які зрештою втомлюють їх. Виходить дитинство без дитинства. Рівень спілкування дітей одне з одним у будній шкільний день – мінімальний, як правило, це відбувається за вечерею і зазвичай швидко, бо треба робити уроки.

«Тому перше, що б я зробила – мінімізувала домашні завдання, як це працює у фінській системі шкільного навчання, де взагалі немає домашніх завдань. Натомість я б дала більше адаптивних практик для життя (психологія, емоційний інтелект тощо), – наголошує Маргарита Женчук. – Життя складніше, ніж набір фактів, знання яких не знаходить застосування у буденності. Хочу, щоб моя дитина не зубрила дати, а змогла пояснити значення визвольної боротьби (причини, наслідки), усвідомлено розуміла будову квітки і чому заломлюється світло».

Аліна Токмиленко зауважує, що реформа стандартної шкільної освіти, яку мають впроваджувати вже з вересня, виглядає доволі ефективною. Найбільше тішить те, що нова школа має намір стати «школою компетентностей», яка буде враховувати індивідуальні здібності кожної дитини. Головне, аби ці зміни були не тільки на папері, але також відбулися і у свідомості вчителів, які втілюватимуть реформу на практиці.

Зараз переважну більшість у навчальному плані посідають загальноосвітні предмети, які вивчалися всіма, незалежно від профілю. Їх дуже багато, і частина з них вимагає буквально однієї години в тиждень, тому дається тільки поверхневе уявлення про предмет. Цей підхід не особливо ефективний. У новому навчальному плані планують залишити 9 загальноосвітніх дисциплін, об’єднавши ці невеликі предмети. Цей набір базових дисциплін буде вивчатися у всіх школах, але, залежно від того, який профіль школа вибере, буде можливість розкрити один із цих узагальнених предметів. Такий підхід більше нагадує навчання в університетах, що характерно для старших шкіл в розвинених європейських країнах.

З іншого боку, на території Європи 11-річне навчання в школах залишилося тільки в Україні, Росії та Білорусі, тоді як у всьому світі тривалість середньої школи варіюється від 12 до 14 років. Тому нинішня освіта в Україні вважається рудиментом пострадянської епохи, яка потребує зміни. Головна суть запропонованої реформи в тому, що вона повинна забезпечити котирування українських атестатів за кордоном, зокрема в розвинутих європейських країнах.

Не все можна реалізувати

Існує багато видів середньої освіти – шкільна, сімейна, дистанційна чи змішана. Всередині кожного напрямку – десятки течій, нові з’являються мало не щодня. Єдиний спільний тренд – індивідуалізація освіти.  Але не всі світові форми освіти можна втілити в Україні.

Хоумскулінг (від англ. – homeschooling) – це навчання дитини в сім’ї силами батьків або інших родичів, іноді із залученням професійних вчителів і наставників.

Анскулінг (від англ. – unschooling) – вид сімейної освіти, коли батьки не вибирають ніякої навчальної програми, а просто йдуть за пізнавальним інтересом своєї дитини. Це не означає, що дитина не вчиться зовсім. Але швидкість, глибину і профіль навчання вибирає дитина, а наставник підлаштовується під інтерес учня, пропонуючи йому навчальні інструменти. Класик анскулінгу, психолог Пітер Грей у своїй книзі “Свобода вчитися” пояснює, що головне завдання батьків і наставників – підтримати природний пізнавальний інтерес дитини.

Дистанційне навчання – це навчання, план і наповнення якого вибудовують спеціально навчені люди (дистанційна школа), а темп засвоєння заданий груповою динамікою. По суті, це просто більш зручна школа, що дозволяє вчитися в зручний час, подорожувати, не витрачати часу на поїздки до школи, займатися тільки основними предметами.

Як розповіла в «Українській правді» співорганізаторка «Освітнього експерименту» Ріна Леон, повноцінно дистанційне навчання реалізовано тільки в чотирьох приватних школах України: це дві київські та дві харківські школи. Всі інші школи, що пропонують дистанційне навчання, насправді виконують тільки атестуючу функцію.

«Сімейної освіти в чинному законодавстві не існує, – пояснює Ріна Леон. – Сім’ї, які стверджують, що реалізують сімейну освіту, насправді втілюють тільки якусь її частину».

У нашій країні існує стандарт – це шкільна програма, в якій для кожного предмета і класу прописано, що повинен знати і вміти учень. Такі стандарти існують і в інших країнах, але відповідність їм не скрізь перевіряється так часто.

Атестація хоумскулерів проходить саме за цим стандартом. Тобто індивідуалізацію в бік скасування окремих предметів, перестановки блоків або уповільнення їх освоєння реалізувати не вдасться. Хоча стандарт має настільки базові вимоги, що допитливим учням досить просто його обігнати.

Отже, хоумскулінг по-українськи виглядає так: діти вчаться в сім’ї, яка займається тільки реалізацією державного стандарту, не маючи права оскаржувати його, але маючи можливість доповнювати і розширювати.

У зв’язку з цим анскулінг в Україні можливий тільки частковий. Тобто ніхто не перевірить, чи читає дитина підручник, навчаючись в сім’ї. Але якщо пізнавальний інтерес дитини не був спрямований у бік державної програми, це відразу стане видно школі, що атестує.

Таким чином, часто батьки хоумскулерів, бачачи згасання мотивації у своїх дітей, дають їм перепочити, тимчасово йдучи в анскулінг і проектну діяльність без прив’язки до шкільної програми, але напередодні атестацій вони повинні знову повернутися до більш структурованого навчання.

Юридично сімейна освіта в Україні реалізується через: дистанційну форму атестації, екстернат (атестація очно в школі по всіх основних предметах не рідше разу на рік) або ж домашнє навчання (індивідуальний навчальний план за погодженням із місцевої школою).

Оскільки, згідно зі статтею 59 закону «Про освіту», відповідальність за забезпечення дитини середньою освітою лежить на батьках, ігнорування школи і повний анскулінг є протизаконними. За словами Ріни Леон, у нашій країні часті випадки тяганини таких батьків зі службою у справах неповнолітніх і прокуратурою. У разі виявлення порушень батькам загрожує позбавлення їхніх батьківських прав.

Нащо мені це вчити?

Як пояснює психолог Валентина Хабайлюк, альтернативна освіта має свої плюси і мінуси для дитини. Перевагою її є можливість краще розвинути індивідуальні здібності. З іншого боку, стандартна школа сприяє в рази ліпшій соціалізації малечі, що впливає на подальше життя. Адаптація, яку дитина проходить у звичайній школі, часто є жорсткою і травматичною, але попри це стимулює розвиток різних зразків соціальної поведінки, а отже, збагачує життєвий досвід і підвищує емоційну стійкість.

Засновниця і керівник івано-франківського дитячого клубу «Мері Поппінс», мама двох дітей Марта Симотюк великим плюсом альтернативної освіти вважає неакцентування на оцінках або й узагалі їхню відсутність. Орієнтація дитини лише на хорошу оцінку призводить до того, що потім вона не вміє приймати поразки, вчитися на помилках. Якщо гарна оцінка здобувається ціною дитячого стресу, сліз, ламання дитячої психіки, то така оцінка навряд чи потрібна.

«Ми часто чуємо, що багато двієчників у школі потім у дорослому житті ставали успішними людьми, – говорить франківчанка. – Але це тільки про тих двієчників, які не повірили в те, що вони невдахи».

Марта Симотюк каже, що на власному досвіді зрозуміла істину: не настільки важливо, яку саме методику застосовувати для навчання дитини, бо вирішальне значення має лише особистість педагога. Він повинен горіти своєю справою, бути щиро зацікавленим у предметі, якого навчає дітей. Інакше учні теж не хотітимуть вчитися, їм так само стане просто нецікаво. Адже діти на інтуїтивному рівні відчувають відсутність запалу, і це викликає у них спротив до науки.

Вчені з’ясували, що саме по собі батьківське залучення у навчання дитини не дає очікуваного зростання її академічної успішності. А ось батьківський щирий інтерес до того чи іншого предмета, обізнаність у ньому, прагнення до вдосконалення в цій сфері приводили до позитивних результатів і в дитини.

«Батьки намагаються контролювати дитину і її успіхи, всіляко мотивувати її на високі навчальні досягнення, при цьому не бачачи кінцевої прагматичної мети навчання. Запитання «Навіщо мені це вчити?» нерідко залишається без чіткої відповіді, – переконана тренер з батьківсько-дитячих відносин Ірина Сергєєва. – Далеко не всі батьки демонструють дитині прагнення до саморозвитку. Трапляється, що навіть батьки, які постійно удосконалюються в професійній сфері, вдома «відпочивають», не проявляючи інтересу ні до чого, крім соцмереж, пива і серіалів».

Не обов’язково детально розбирати дев’ятий урок підручника з математики та нюанси пасивних конструкцій в англійській мові. Достатньо обговорювати з дітьми книги, які ви читаєте, ідеї статей, новини зі світу науки, демонструвати свої захоплення і цікавитися захопленнями дітей, обмінюватися думками, проблемами, історіями успіхів і провалів, в тому числі шкільних.

«Попросіть дитину навчити вас тому, чого вона сама навчилася в школі, – радить Ірина Сергєєва. – Вислухайте її з цікавістю та захопленням. Поміркуйте разом, де ще, крім школи, це можна застосувати. Це той рідкісний випадок, коли показати себе необізнаним – корисно і бажано».

Наталя МОСТОВА