Режисер: Стівен Содерберг

У ролях: Клер Фой, Джуно Темпл, Джей Фаро

Настирливий переслідувач, який загрожував безпеці молодої співробітниці банку на ім’я Валентина Сойєр, змусив її не просто змінити адресу проживання, а виїхати в сусіднє місто. Здається, що тут Сойєр може нарешті розслабитися, але привид переслідувача мелькає знову і знову десь у натовпі, не дає їй спокою, і дівчина звертається за допомогою до психіатра клініки «Гірський струмок». Скориставшись натягнутими до межі нервами пацієнтки, лікарі переконують її залишитися в палаті на ніч, але нова обстановка погано впливає на дівчину – вона виявляє агресію і опиняється у полоні ескулапів ще на сім днів, за їхніми словами, «для власної безпеки». Але в безпеці Сойєр себе не почуває, адже серед персоналу лікарні вона бачить того самого хлопця, який два роки переслідує її, проникає в її будинок і пильно вивчає кожен її крок. Ось тільки ніхто не вірить дівчині, визнаній душевнохворою, та й сама вона вже не впевнена, де реальність, а де гра її запаленого розуму.

«Не в собі» варто обговорити не через специфічну картинку (фільм знято на Iphone), а як зразок класичного психологічного або навіть психіатричного трилера, виконаного настільки просто і настільки точно, що багатьом іншим авторам залишається тільки заздрити. Содерберг створив справжню жанрову перлину, і поки інші дивилися на оболонку, головне диво сталося всередині. Почати варто з того, що Содерберг вже досить давно заявив, що з кіно він зав’язав, що він іде «на пенсію» і буде «дружити» тільки з телевізором. На радість своїм шанувальникам, майстер свого слова не дотримав і продовжує знімати прекрасне кіно, в якому його талант розкривається навіть більше, ніж раніше. Це можна сказати і про «Удачу Логана», і тепер про «Не в собі» – режисер почав працювати з чистим жанром, відмовився від постмодернізму і сюжетних експериментів, чим підкупив фанатів, які скучили за чесним кіно.

«Не в собі» – трилер без особливих домішок, він немовби родом з 70-х і 80-х, у ньому відчувається міць і справжня небезпека для будь-якого з персонажів, і Содерберг цією прямолінійністю насолоджується. Сюжет являє собою класичну загадку ненадійного оповідача. Глядач знайомиться з симпатичною, працьовитою дівчиною, яка від сцени до сцени стає все більш «ненормальною», одержимою переслідуванням, агресивною, так що в якийсь момент починаєш підозрювати, що в психіатричній лікарні їй саме місце. Потім виникають сумніви щодо ясності її розуму, починаються вміло вибудувані гойдалки, і в результаті фільм приходить до жорстокої і повчальної розв’язки – Содерберг легко і невимушено веде глядача темними стежками і не дає віддихатися ні на хвилину. Вже за це картина заслуговує високого балу. Але Содерберг не був би собою, якби не вставив у свою стрічку пару «шпильок» – він ніби мимохідь проходиться по вельми сумнівній системі медичних страховок, демонструє безпорадність і незацікавленість поліції, натякає на харасмент і критично відгукується про адвокатів. Більше того, невелике камео Метта Деймона у фільмі демонструє зовсім вже катастрофічне «падіння моралі» – героїню переконують у тому, що з її страхами, цілком, до речі, реальними, потрібно змиритися і навчитися жити. Содерберг відверто насміхається з готовності сучасної людини в усьому йти на компроміс.

Але повернемося до трилера. Єдине, що трохи псує враження від перегляду, – це те, як швидко Содерберг перестав ховати від глядача таємницю, реальний стан речей цілком можна було приховувати ще довго, але автор не став захаращувати історію і розставив крапки над «i» ще в другому акті. Напруга від цього не спадає, адже головна зброя стрічки залишається в дії – Клер Фой, яка виконала головну роль, на відмінно працює в будь-якій із запропонованих режисером ситуацій. У моменти свого божевілля Фой сильно нагадує мініатюрну версію Сари Полсон, яка в «Американській історії жахів» зіграла цілий загін психів різного ступеня буйності. Акторський склад другого плану у фільмі не найвидатніший, але Фой тримає загальний рівень на висоті. А «Не в собі» – кіно гарне. Не видатне, але дуже конкретне і лаконічне. Таким і повинен бути справжній жанровий фільм, чи то хорор, чи трилер. Содерберг продемонстрував своїм наступникам не так доступність роботи над фільмом без професійної камери, як можливість творити без озирання на моду.

ФЕЛІНСЬКИЙ