«Там, де гори, полонини, де стрімкі потоки-ріки» люди, закохані у свій край, хотіли побудувати дві туристичні бази. Та посадовці вирішили, що на тому ж гектарі землі може бути… сміттєзвалище. Таким чином, майже сорок літ тому посеред високогірного села Бережниця, не маючи жодних дозвільних документів, приписався полігон твердих побутових відходів, який обслуговує весь Верховинський район. А потерпають від смороду, бруду, небезпечних хвороб, нашестя змій, забрудненої фільтратами води з Чорного Черемоша мешканці Бережниці та Криворівні. Але терпець увірвався: горяни заявили, що більше не пустять сюди вантажівки зі сміттям!

Не перше «останнє» попередження

Свого часу люди були певні, що візьмуть собі у союзники самого президента України і за його підтримки таки позбудуться полігону. Але не так сталося, як гадалося. Мова про те, що вниз за течією Чорного Черемоша якось купив собі старий будиночок Віктор Ющенко, до якого й поривалися селяни, щоб відкрити йому очі на згубне сміттєзвалище, про існування якого він не знав. Та чиновники зробили все, щоб активісти не потрапили до президента, не розповіли йому про сміттєвий геноцид. Тобто районна влада, до якої постійно апелюють селяни, опосередковано «кинула» навіть першу особу держави, мовляв, нічого з ним не станеться, якщо й мочитиме ноги у забрудненому фільтратами зі сміттєзвалища Черемоші. То що вже говорити про реагування на постійні скарги пересічних громадян?

Мешканці Бережниці обурені. Марія Цвіленюк, депутат сільської ради трьох скликань, розповідає, що коли з’явилося це сміттєзвалище, її діти були ще маленькі, а тепер вони вже мають своїх дітей і навіть онуків. Її хата перша від сміттєзвалища. «Малеча гнила від інфекційних хвороб шкіри, через криваві болячки не бачила щасливого дитинства, бо лежала по лікарнях, – каже жінка. – У багатьох дітей та дорослих нашого села були і є проблеми з диханням. Я сама маю другу групу інвалідності. На жаль, минають роки, та ніхто на наші страждання не зважає. Байдуже можновладцям і до потічка, у якому ми колись руками ловили форель, а тепер бачимо у ньому лише забруднену смердючу воду».

«Я у цьому селі в невістках уже п’ятнадцять років, – говорить Галина Гріздак. Єдине, що за цей час змінилося, – це в кілька разів збільшилося сміттєзвалище і пов’язані з ним проблеми. Переживаю за здоров’я усіх сільських дітей, боюся своїх випускати з дому на прогулянку, бо з полігону всюди розповзаються змії. І лісову ягоду хочеться з’їсти, та якби знати, що вона не шкідлива, не отруєна ядучими фільтратами, які просочуються у ґрунт. І ще одне: є у людей бажання розвивати зелений туризм, мати завдяки йому роботу. Та хто за таких обставин приїде сюди на відпочинок?»

А священик Ігор Ребенчук акцентує: зараз розкидане навкруги сміття трохи сховалося у траві та зелених кущах. А ось восени та на початку весни, коли все голе, боляче дивитися на спотворені краєвиди і дерева, вбрані, мов дивні новорічні ялинки, брудними целофановими торбинками та ганчір’ям, що розносяться вітром. «Тож постійно звертаюся до моральності представників влади, як то кажуть, до екології сердець та розуму, благаю, аби змилувалися над горянами і закрили цей сміттєвий полігон. І маю надію все-таки достукатися до їх сумління», – додає священик.

На тобі, небоже…

Але ж як так сталося, що саме у цьому мальовничому куточку, на відстані 50-100 метрів від помешкань горян з’явився сміттєзбірник? Тим паче, що, згідно з екологічними нормами, полігони ТПВ взагалі заборонено облаштовувати у місцевостях, де близько до поверхні підходять ґрунтові води, як тут.

Як розповідає Василь Зеленчук, голова Криворівнянської сільської ради 2006-2015 рр., нині депутат Верховинської районної ради, первісне рішення про відкриття сміттєзвалища приймала районна рада, бо тоді ці площі належали не до сільської ради, а до земель лісового фонду, на яких свого часу був розплідник з вирощування саджанців різних порід хвойних дерев. Але пізніше, коли «ґазда від лісу» зрозумів, що йому такої землі вже не треба, він передав ту ділянку, що й зараз під сміттєзвалищем, сільській раді. Як то кажуть, «на тобі, небоже, що мені не гоже». Таким чином, частину Бережниці та Криворівні принесли у жертву цілому району.

«І на наші запити щодо відведення інших площ під сміттєзвалище влада жодних позитивних відповідей не надавала і не надає, – наголошує Зеленчук. – Єдине, що у 2012 році комбінат комунальних підприємств звернувся до нашої сільської ради з клопотанням знову дати дозвіл на оренду цієї ж ділянки терміном на 10 років. Але ми погодилися тільки на 7 років, та й то за умови, що комбінат виготовить відповідну документацію, узаконить сміттєзвалище і тоді буде можливість провести його рекультивацію та закрити».

До речі, дуже довго полігон як тимчасовий працював без жодних дозволів та дотримання елементарних екологічних норм. 15 років тому горяни вчинили жорсткий протест, перегородили «живим ланцюгом» дорогу, змушуючи владу узаконити районне сміттєзвалище та нести відповідальність за його розташування та наслідки. Не обійшлося без втручання міліції. Нарешті керівник комунального підприємства вмовив людей дозволити в’їзд машин зі сміттям на полігон лише на кілька тижнів, поки готується пакет документів. Вмовив і обдурив. За людськими спинами було підписано папір про функціонування сміттєзвалища ще на 20 років.

У якому стані дозвільна документація сьогодні, громада, звичайно ж, не знає. Але стало відомо, що свій кадастровий номер полігон отримав тільки 2-3 роки тому.

На щастя, термін експлуатації цього найвисокогірнішого в Україні сміттєзвалища закінчується. Громада категорично проти його продовження. І впевнена, що місцеві депутати теж проголосують проти. Натомість районна влада і далі розвиває риторику про оздоровлення полігону, проведення його реконструкції та рекультивації. Горяни хочуть знати, що це таке і чого від нього чекати.

Михайло Зеленчук – мешканець села Бережниця, депутат районної ради, звернувся із запитом до Верховинської районної державної адміністрації і отримав офіційну відповідь. «Мені повідомили, – каже пан Михайло, – що буде споруджена дамба, сміття буде засипано землею і накрито спеціальною плівкою. Тобто буде здійснено надійну консервацію. Але потім, знову ж таки, будуть сипати сміття зверху. Нічого кардинального не передбачається й задля того, щоб забруднені потічки з-під товщі сміття не збігали у чисту гірську річку. А про пошук альтернативної ділянки під полігон влада взагалі промовчала».

Такого засилля сміття вже не витримують ні люди, ні природа. Правда, тут добре почуваються змії…

Сміття – це гроші, але…

Щоб запобігти наближенню екологічної катастрофи, зменшити навантаження забруднюючих речовин на екосистему, активісти пропонують сортувати непотріб та відвантажувати сміття на переробку. Для вивчення економічної доцільності цієї справи Михайло Зеленчук навіть радив комунальникам провести за його безпосередньої участі експеримент: висипати машину сміття, одягти рукавиці і разом посортувати масу та встановити, скільки з такого об’єму буде сміття, яке підлягає переробці. Чиновники теоретично начебто й підтримали депутата, та практично за цю справу ніхто не взявся. Хоча є у нашій області підприємці, які займаються збором скла, пластику та макулатури, і Зеленчук міг би їх знайти під конкретний обсяг роботи.

І виконавча влада могла б. Щоправда, окрім порожніх балачок та обіцянок, зрушень з її боку не видно. Як зазначає попередній сільський голова Криворівні, в районі все-таки є відчуття того, що проблему треба вирішувати, та нема чіткого бачення, як саме, нема зрозумілого плану дій. І це попри те, що нинішній заступник голови РДА Ярослав Скуматчук понад 10 років керував комунальним підприємством із вивозу сміття і мав би бути дієвим радником у цій справі. А було б ще краще, якби у роки своєї праці у комунгоспі він активно впливав на вирішення проблеми, яка сьогодні вкрай загострилася.

Невідкладність застарілої проблеми визнає і Іван Маківничук – заступник голови Верховинської районної ради. Та наполягає на тому, що головне у її вирішенні – навчити людей роздільно збирати сміття. Розповідає, що ведеться щодо цього велика просвітницька робота серед школярів та дорослого населення – через бесіди, публікації у газеті та сходи громадян. Всім дають зрозуміти, що на цивілізованому поводженні зі сміттям можна навіть заробляти.

Щодо чинного горе-сміттєзвалища, заступник голови районної ради наголошує на можливості рекультивації. На це вже є 1,5 мільйона гривень: 50 тисяч з районного бюджету, а решта з обласного та з коштів екологічного фонду. Щодо земельної ділянки під альтернативне сміттєзвалище, як вважає Іван Маківничук, визначитися з нею надзвичайно важко, бо у гірській місцевості майже неможливо підібрати відповідну територію. Тому й складно прикинути, скільки коштів потрібно на облаштування нового сміттєзбірника. Одним словом, поки що тільки цікаві розмови.

Втомлені балачками горяни слухають та рішуче застерігають, що цього разу на жодні поступки не підуть. І благають зважити на стан їх здоров’я, зжалитися над дітьми. Та не нищити туристичну привабливість автентичної Верховинщини. Тобто громада вимагає полігон закрити.

 

Марія ПАЛЮГА

 

 

ДО ТЕМИ

Після трагічних подій на сміттєзвалищі у Львові Кабмін визнав, що такі об’єкти мають критичний ступінь небезпеки по всій Україні. І хоч їх кількість достеменно невідома, аналітики стверджують, що сміття все більшає. Кажуть, це свідчить про непогані можливості українських споживачів купувати ледь не все, чого душа бажає, а потім навіть частину викидати. За деякими оцінками, наша країна є лідером у Європі за кількістю відходів на душу населення і щорічно нагромаджує близько 35 млн. тонн сміття.