У 1944 році під час відступу німецької армії було спалено майже всі хати в селі Черемхів Коломийського району, де 18 червня 1937 року народилася Олена Петрівна Струтинська (в дівоцтві – Сачко). Після цього її родина переїхала в село Лісна Слобідка. Через рік помер батько Олени, а в повоєнні роки її родина стала жертвою радянських репресій. Жінка пригадує, що на їхньому городі ходили енкаведисти та шукали щупами бункери УПА.

На засланні. Справа на фото сидить Василь Сачко, через якого, імовірно, вивезли родину

2 лютого 1950 року з рідного краю виселили 13-річну Олену, її матір, яка померла в листопаді того року, брата Василя з дружиною і брата Михайла. Їхнє майно конфіскували, а причини виселення були невідомі. Брат Олени Василь Сачко мав закінчену гімназійну освіту, того року він повернувся зі служби в армії, працював у сільраді, його привели дуже побитого.

Спочатку родина Сачків потрапила до збірного пункту в м. Коломия. Там вони перебували в камері в’язничного режиму. Людей було дуже багато, в’язні лежали просто на підлозі, а до туалету їх водили строєм. Через віконечко до камери подавали їсти. Дружина Василя Сачка в тюрмі на підлозі народила дитину (доля новонародженої дівчинки склалася вдало, вона пережила депортацію, здобула освіту і тепер працює дитячим хірургом у Києві – авт.).

Під час постановки вистави «Наталка-Полтавка» на засланні. На фото перша зліва зверху О. Струтинська

Потім родину довго везли в товарному вагоні на спецпоселення в Томську область – в містечко Асіна, а звідти, після сходження криги з річки Чулим, депортовані попливли на баржі в поселення Яргаза в Тегульдетському районі. Чоловіки понатягали лісу і побудували якесь житло. Тут Олена у валянках і куфайці ходила до школи (в поселенні була лише чотирикласна школа). Було страшно, взимку – мороз, а влітку дошкуляли комарі та мошкара. Жінка згадує, як діти ховали хліб про запас, а в лісі його нанизували на патичок і розігрівали на вогні на обід.

Уже в 1952 році Олена змушена була приступити до роботи, бо батьків у неї не було, – обрубувала сучки з дерев. У 1955 році їй дозволили повернутися в Україну, коли після смерті Сталіна почалися пом’якшення в режимі.

18-річна дівчина повернулася із Сибіру до Калуша, де мала передати листа родині депортованого священника. Тут вона залишилася і влаштувалася на роботу санітаркою в лікарню, де і познайомилася з майбутнім чоловіком.

Весільне фото п. Олени Струтинської

У 1956 р. Олена вийшла заміж. Чоловік був водієм і швидко збудував хату. На пропозицію одного з родичів чоловіка сім’я вирішила переїхати до Івано-Франківська. Тут родина Струтинських виростила сина, який працює в Івано-Франківському національному медичному університеті, і двох доньок: медсестру і художницю.

Олена Струтинська з радістю зустріла незалежність України, всі дні відбула на Майдані під час Революції Гідності і сподівається, що трагедія її родини ніколи більше не повториться з українцями.

 

* «Галицький кореспондент» спільно з ГО «Поступовий гурт франківців» продовжує проєкт «Нереабілітована пам’ять», у якому на основі архівних документів розповідає історії прикарпатців, які, виборюючи незалежність України, стали жертвами радянського терору і мають право на належну шану від держави.