Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли

На себе пута. Ми рабами волі стали:

На шляху поступу ми лиш каменярі.

І. Франко

 

В останні роки відбувається стрімке руйнування престижності та зниження оплати праці людей інтелектуальних професій. Мій найрозумніший пошукач кандидатського ступеня днями заявив: «Їду в Ізраїль на заробітки, на будову». Хлопець має ґрунтовні знання, глибокий аналітичний розум і буде піднімати будівельну галузь Ізраїлю, та ще й у статусі нелегала…

Багато вчителів та медиків свою літню відпустку проводять за кордоном на зборі полуниць, яблук, посадці саджанців тощо. А як інакше їм вижити і виглядати хоч трохи пристойно перед учнями та пацієнтами? Адже з року в рік лікарі і вчителі отримують свою мізерну зарплатню із запізненням, їх регулярно лякають скороченнями. Уже і до страйків лікарів у Коломиї дочекалися. І як той лікар має заходити до хворого, якщо він не має за що жити?…

Війна, соціально-економічна криза, маргіналізація суспільства призводять до втрати інтересу до розуму. Недавно почув типову для часів соціальних потрясінь фразу з вуст перукарки: «Це вам не на комп’ютері працювати, а попробуйте ножицями стригти».

Реформи, які анонсуються в освіті і медицині, наразі призводять до руйнування цих галузей. До того ж під соусом війни бюджетники фінансуються за залишковим принципом, уже й стипендій студентам незабаром платити не будуть. Але проаналізуйте, як спадає з року в рік вплив інтелектуалів на українську політику. Можливо, тому і закривають фінансові дірки за рахунок освіти та медицини.

Та й загалом, інтелектуальна праця не має цінності. Спробуйте не заплатити сантехніку за його роботу! Впевнений, що вам це не вдасться. А якщо запрошують якогось інтелектуала до професійної дискусії, виступу тощо, то ніхто і не задумується, що їхня праця має щось коштувати. Мало хто розуміє, що знання накопичуються в результаті тривалої праці і їх треба шанувати.

Єдине, що заспокоює – інтелект у нас ніколи не був надто поцінований. Колись наші батьки казали: «Вчися, щоб потім каміння на дорозі не лупати», а тепер виглядає, що таки треба «каміння лупати», бо, як писав І. Франко, «вам призначено скалу сесю розбить».