«Сьогодні ввечері на ОТБ “Галичина” почався прямий ефір між чотирма кандидатами на посаду міського голови Івано-Франківська. Однак у студії присутні тільки Ігор Насалик, Віктор Анушкевичус та Руслан Марцінків… Четвертий кандидат, Олександр Шевченко, не з’явився для участі у дебатах. Натомість у студію прийшли його представники.

У свою чергу, ведуча хотіла надати людям Шевченка слово, однак інші три кандидати виступити проти. Позицію всіх трьох висловив Віктор Анушкевичус. “Ми власне здивовані, чому четвертого кандидата немає”, – заявив кандидат. “Я вважаю, що це неповага до іванофранківців і неповага до нас”, – додав діючий міський голова».

(http://stanislavske.tv, 23 жовтня 2015 року)

У рік 7 523 [2015]. Засиділися того року на дебатах телевізійних, аки в кущах [райсько-галичанських], підстерігаючи воєводу коломойсько-буковельського Александера Яша Великого, Непереможного та Важкопрохідного, луччі люди [провладні] города галицького, на трьох собі щось метикували, вельми поважали [один одного] і добре їм укупочці було. Коли ж наповажалися вони [усі троє] навзаєм, то стали [четвертого] шукати, аки п’ятого кута в хаті, бабську компанію або ще якогось ґудза дратівливого, та знаходили тільки челядь його, буйним [укропом] пророслу, і нелюба вона їм була.

Пообзирав соратників своїх [діючий] князь ятвязький Ануш, на рейтинг свій обвислий сумно подивився, та втямив нарешті, що ловити йому [тепер] уже нічого, та й ополчився, обурився і озлобився спільною позицією на воєводу коломойсько-буковельського, бо він їх [усіх трьох] за людей не тримав, не вважав їх рівнею навіть підляшкові радикальному, якому в кулуарах парламентських, аки панда, [кун-фу] своє показував.

Тоді за звичаєм давнім [секретарським] хотів і лицар свободний Руслан-Марципан своїх [п’ять копійок] докласти і вже навіть горло окропив, аки ліфт передвиборчий, водою святою й [не дуже], щоб загукати гучно: «Виходи, ниций опоненте, на смертний бій!» Та спам’ятався, що не має [при собі] мегафона оракульного, і занімів, аки стовп соляний, біг-борд подорожній чи оберіг [антиолігархічний], і лиш головою схвально та премудро кивав. І тільки князь, воєвода та [супермен] калусько-рогатинський Ігорко Степанкович на прозвисько Ніс За Вітром, шоколадом [припорошений], аки бронзою та оливою на змаганнях бодібілдергових, аки кіт чеширський, всевідучо посміхався й [облизувався], бо вельми добре знав він, як і для чого [зникати й з’являтися] у партіях, фракціях та в городах різних на посадах самоврядних.

А поки [дивувалися] отак на дебатах усі троє луччих людей города галицького, вчиняв подвиги великі воєвода коломойсько-буковельський Александер. Спершу створив [він] небо та землю, а по землі тій усюди доріг набудував, а тоді перетворив він аеропорт на асфальтний завод, розірвав Гідру Корупції, аки сосну, від гори до низу, і видобув з неї [сволоту] міськрадівську, а ще за підкупом [чесних] виборців пильно стежив і платив кожному за голос його. І був ранок, і був вечір, і [день тиші], аки шабат, раптово настав, і було чутно, як мітли шурхотять, агітацію виборчу згрібаючи, і розмітка дорожня [на улиці Набережній] наноситься…

НОРВАКС