Літопис Галицький

«Руслан Марцінків просить не “розганяти зраду” на темі негоди…

“Вкотре негода, яка мала б згуртувати громаду, для когось стала предметом спекуляцій… Змило пляжні зони. Це значить, що зруйновано працю та очікування багатьох. Хтось вважає, що цим допекли лиш мені, але ні! Ці пляжі – не забаганка Марцінківа, про них просили люди… Постраждали від негоди вулиці та двори міста. Тому що жодна, навіть найсучасніша каналізація, не може прийняти в момент півмісячну норму опадів. Не тільки в нас, але й у Чернівцях, Луцьку, Львові, Відні, Кракові… Негода не вибирає країн, міст, вулиць, дворів. Але лиш від нас залежить, як ми її зустрінемо: припадаючи до моніторів чи працюючи пліч-о-пліч”.

(https://kurs.if.ua, 29 червня 2018 року)

У рік 7 526 [2018]. Бив того року поклони перед монітором [фейсбучним] лицар свободний Руслан-Марципан на прозвисько Ліфтосвятитель та Хрестоносець [Тверезості], припадаючи до екрану сяючого, аки до ікони чудотворної, та замолював [гріхи] города галицького аж гриміло в хоромах білих гучніше, ніж у небі з блискавицями.

Бо ж розверзлася угорі твердь небесна, аки [дамба] на березі річки бистрої, і полилися потоки гніву божого на город галицький дощами [неміряними], бо дух божий віє, де хоче, не обираючи міст – чи Краків, чи Луцьк, чи Содом, чи Гоммора. І не було нікого [дужого], щоб ту напасть од города галицького одвернути, бо не було згуртованості у громаді [політичній]. Хтось походами факельними та молитовними перуни одганяв, хтось в ефірах [телевізійних] піаром густим кадив, хтось труси сімейні, аки цінності, на [громовідводах] почепив, хтось свята кланові та родинні проводив, а решта [зраду] довкола розганяли, аки хвилю цунамі, щоб змити всю скверну із пляжу [політичного]. І лиш Руслан-Марципан смутно ходив по воді у плащі пластунському брезентовому та [потрохи] возносився, кропило своє похиливши, і дивився, як стікає [із нього] вода свята та у зливі жорстокій цілком розчиняється.

І не було ж на кого йому опертися, не було з ким пліч-о-пліч стати, аки [дамба] на березі річки бистрої, та прийняти на себе удар, аки [каналізація] всепоглинаюча. Возніс тоді руки свої [до небес] лицар свободний Руслан-Марципан на прозвисько Богомолець Пляжний та схопив за [п’яти] воєводу коломойсько-буковельського Александера Яша, аки бога за бороду. Але той сидів на горі [буковельській], аки Ной на Арараті, а деколи вставав, аки Христос [у Ріо-де-Жанейро], і тішився з доріг, які після потопу йому зробити треба буде.

Глянув тоді Руслан-Марципан іще вище, де витав попід хмарами, аки дух [святий] над водою, боярин снятинсько-гуцульський Юрчик, але [він] заклопотаний був, бо рахував смереки недорубані та [гроші], які він би міг заробити, якби Александр Великий Будун доріг в усіх [тендерах] не звитяжив. А поруч нього інший Юрась, боярин надвірнянський на прозвисько Дерев’яний, бурмотів собі щось по-грузинськи, бо знав, що [таке] не втоне, а коли втоне, то ні одна каналізація його [більше] не прийме.

Лиш коли бог згори веселку послав йому [гей-парадну], аки знак примирення вічного, то понурив голову Руслан-Марципан і уздрів, що [екран] перед ним непатріотично голубий, і не доніс свій цілунок до літери [фе].

НОРВАКС