Літопис Галицький

«Сьогодні виконавчий комітет міськради погодив встановлення паркової скульптури “Жаба” на території міського парку імені Тараса Шевченка.

Нагадаємо, 11 вересня міський голова Руслан Марцінків написав у Фейсбук про намір встановити у місті пам’ятник жабі. “І не простій, а споконвічній, українській! Колоритна істота, яка часто душить наших людей. А що?! Ворога треба знати в обличчя!” – пояснив тоді Марцінків.

6 листопада у виконавчому комітеті проведуть конкурс на визначення переможця ескізних проектів паркової скульптури «Жаба».

(kurs.if.ua, 1 листопада 2018 року)

У рік 7 526 [2018]. Ходив смутний того року в городі галицькому, аки бузько [по болоті], лицар свободний Руслан-Марципан на прізвисько Принц [Споконвічний], обсипане каміння з руїн монархії австріяцької ногами своїми акуратно переступав, [свою богом дану] землю з-під бруківки трьома пальцями вправно вишпортував та, аки мулу, [собі] набирав та гордо надимався, недогорілі ліфти святого вознесіння до томосу [автокефального] готував, нетверезі хрести похилені, аки у лузі калина червона, поправляв та піднімав і ще [всякі інші] ганджі в господарстві комунальному вишукував, визбирував та виправляв їх у п’ятницю [по-чорному].

Та не уздрів [нічого] Руслан-Марципан колоритного та чарівного в городі галицькому із престолу свого високого, бо навіть у новому центрі мистецтва вельми [сучасного] самі лише ляльки-мотанки сиділи, аки чиряки на задниці, та баби [половецькі] лежали, аки роса на сонці. Коли ж на день города галицького на ковалів заморських [заздро] дивився Руслан-Марципан, то й собі [ногу] підставляв та своє болото прадавнє хвалив і чув, аки душить його щось загадкове, аки сфінкс єгипетський з очима [виряченими], та величне, аки заокеанська статуя [свободи], що з походу факельного повернулася втомлена, зла та щаслива.

І запрагнув тоді лицар [свободний] Руслан-Марципан на спомин про прадавнє село галицьке Заболоття, ще ні ляхами зажерливими, ні австріяками пихатими не забудоване [потворами] кам’яниць неоковирних, на честь найперших земноводних жителів його [споконвічних] поставити посеред парку городського знак символічний. Скликав же він до себе [усіх] роденів опришівецьких, церетелів угорницьких та [всіляких] архипенків пасічнянських і серцем стрибав, аки до гуски, до шедеврів світових, жадаючи для [статуї] сеї хвоста, аки в русалки копенгагенської, і фонтанчика, аки в хлопчика бельгійського, та ще й коника їй [із чогось] зліпити, бо не було в городі галицькому кінної скульптури жодної.

Постала ж тоді на радість усім нащадкам [істот] заболотівських, посеред дерев могутніх, лебедів прекрасних та шевченків [двох] прегарна, аки принцеса казкова, діва болотна та берегиня [прибережна] на прозвисько Жаба, і з радості великої поцілував лицар свободний Руслан-Марципан, аки хреста на персні [кривецькому], уста широкі сій скульптурі не простій, а споконвічній, і оживив сю істоту дивну, аки Пігмаліон, подихом та [хрестом] животворящим. Та обернулася раптом Жаба [прекрасна] на фігурку жіночу тендітну та витончену зі свічкою неопалимою та повною книжкою премудрості учительської та [цицьки] йому дала.

НОРВАКС