«За інформацією “Галки” від джерел, близьких до ВО “Батьківщина”, ця політсила лобіює в заступники міського голови Руслана Марцінківа наразі першого заступника голови обласної ради Олександра Левицького. Як відомо, Левицький прославився скандалом в час Євромайдану. На одному з публічних зібрань він посперечався з місцевим активістом, коли йшла мова про необхідність люстрації чиновників. “Та при всій повазі, чуєш – за мене проголосувало купу людей, чоловіче Божий, – а ти помовчи, будь ласка!“ – сказав тоді Левицький.

Після вимог відставки першого заступника голови облради Левицький вибачився за сказані слова, але посаду не залишив. Під час останньої виборчої кампанії на окрузі Левицького в Отинії передвиборчу продукцію кандидата бачили у місцевій церкві».

(http://www.galka.if.ua, 27 листопада 2015 року)

У рік 7 523 [2015]. Захистили, зачистили та просапали [нарешті] того року город галицький від злих олігархів [укропівських], нечисті калусько-чужинської та всілякої скверни поганської, аки свої електоральні поля [приміські] від борщівника сосновського, жука колорадського та інших [символів комуністичних], славно-українські та геройсько-славні лицарі [свободні], але погубили при цьому частину лицарства свого у поході виборчому – хтось у військо пішов від гріха [політичного] подалі, хтось до тюрми потрапив, аки хабар у кишеню [містобудівну], а дехто просто влади вже досита об’ївся і копійку до копійки потихеньку собі колотив без [кувалди та мегафона].

Коли ж сів на престолі галицькому лицар [свободний] Руслан-Марципан, то не журився він довго через свої полки вельми поріділі і не дувся, аки [сич] на морозі, а, кріпко помолившись перед образами [пупковими], почав соратників єдиновірних собі підбирати, до чужих списів [виборчих] зазираючи. І був йому голос пророчий аж із самої гори, що не годяться для раті свободної ні слуги режиму [припорошені], ні ліберасти садомазопомічні, ні трійця богатирів князя ятвязького [Ануша], а мусять бути лише люди вельми побожні та червоносердечні, старовіри княгині-ізгойниці [Улії Володимирівни], а коли їх не вистачить, то й інші недобитки [олігархічні] згодяться.

І послали тоді Руслану-Марципану, аки [вороні сиру], спасителя та заступника гожого – чоловіка божого Олеська на прозвисько Купа Людей. І був же сей муж патріот більший, ніж борщівник [укропівський], бо заради батьківщини червоносердечної навіть від карти зеленої заокеанської був відмовився, і освічений вельми він [був], дві освіти заразом здобувши, та на двох мовах іноземних вільно тлумачити міг, а як на рідній своїй [говорив], то всі художники місцеві німіли одразу, бо мову їм [од щастя та захвату] відбирало і вушка закладало, коли бачили лик його сонцесяйний у президії ради обласної, і ходив же він серед богомазів та інших митців [при всій повазі], а всіх інших достоїнств його великеє множество ніхто злічити не міг, бо коли починали за звичкою, аки [людей] на виборах, купками рахувати, то ціла [ямка] у нього була.