«Депутат обласної ради, член бюджетної комісії Василь Попович пропонує викреслити з видатків облради співфінансування фестивалю «ГогольFest».

…На думку депутата обласної ради Василя Поповича, цей фестиваль проводити недоречно, оскільки Микола Гоголь не має стосунку до Івано-Франківська. Очевидно, депутат просто не знав, що ГогольFest – це не етнографічний фестиваль на вшанування пам’яті видатного уродженця Полтавщини, а найвідоміший і найбільш авторитетний сьогодні в країні міжнародний мультидисциплінарний фестиваль сучасного мистецтва.

“Не до фестивалів нам зараз, – сказав Попович. – А тут, бачу, на відзначення 25-ї річниці незалежності 13 тисяч. Може, нам незалежність краще пошанувати, ніж якісь там портофранко, гогольфест і ще щось там?»

http://kurs.if.ua, 23 лютого 2016

У рік 7 524 [2016]. Стояв того року на обороні, сторожі та охороні [культурних] цінностей та автентичних традицій [города галицького], аки [дуб] зелененький у садочку вишневому, воєвода свободний та [член] бюджетний преславний Васильоша Попович. Не опускав він ні шабелини козацької, ні руки голосувальної, ні шароварів гопаківсько-гопниківських, ні [ще чогось там] вельми автохтонного та не підпускав навіть близько до казни [обласної] різних зайд непроханих, культтрегерів немєсних і всіляких інших [митців] понаїхавших та творчаків мультидисциплінарних. Бо було ж у городі галицькому своєї культури неміряно – [від Опришівців до Угорників] усюди попри дорогу стояли каплички [під євро] файно поштукатурені, бляхою [золотою] виблискуючи, майоріли над образами рушники вишивані із дармовисами, аки вусами шевченковими, і весільний [шансон] у маршрутках вельми серце звеселяв.

Та поналазила у город галицький всяка [порта] францувата, і прикрий Гоголь [фист] рускоязичний із города стольного [носа] свого письменницького встромив, та й вельми тісно від того стало [від Микитинців аж до Угринова] у просторі культурному, аки на сміттєзвалищі в Рибному через фільтрат невідкачаний. Тож почав Васильоша Попович за звичаєм своїм новопризначеним по-асенізаторськи, аки цигани на [полігоні], розгрібати та сортувати відходи та вторсировину [культурну], аки кукіль від пшениці або бадиль від шишок, і коли бачив щось [іногороднє] чи, боронь Боже, чужоземне, то одразу руки йому опускалися і тягнулися [до пістолета].

Уздрів же тоді воєвода [свободний] Васильоша Попович у городі галицькому недоречностей стільки, аки собак [гицлями його] недовиловлених та нерізаних, та виправляти їх [із охотою великою] взявся. І звелів він зруйнувати дощенту пам’ятник Міцкевичу польському, кінотеатр Люмьєра французького, ресторан Корассіні італійського, і тільки магазин Шмайсера німецького [про всяк випадок] залишив недоторканим для салютів [на день Незалежності], бо час воєнний і вітчизна [тепер] у небезпеці. А найбільше озлобившись на [фестивальників київських], що замість землі полтавської до города галицького припхалися, довго ще ходив Васильоша Попович кнайпами, рестораціями, тавернами і шинками городськими та [гоголь]-моголь із меню завзято викреслював…