«Очільник прикарпатської облради Василь Скрипничук виступає категорично проти проведення розважальних заходів під час війни.

«Ноги моєї у Надвірній на Гуцульському фестивалі не буде. Жодних грошей за моїм підписом на цей фестиваль не піде. Хто хоче фестивалити – зброю в руки і “фестиваль” в Пісках разом зі мною. В мене велика повага до надвірнянців і велика неповага до тих людей, які хочуть робити концерт під час війни. На День Незалежності я не був на концертах у Франківську і не збираюся йти на них до закінчення війни», – підкреслив свободівець».

(http://www.blitz.if.ua, 26 серпня 2015 року)

У рік 7 523 [2015]. Накотилися того року [депресняки жорсткі], хандра осіння та всяка інша ангедонія на воєводу [свободного] та смурного Василька на прозвисько Літаюча Голова [облради], не веселили його видовища плебейські, забави марнотратні та інші фестивалі гуцульські. Сховався він, аки страус міжгірський, [головою] в Піски, а ногами у город галицький, та у пивниці глибокій та бомбосховищній, аки в [бункері] франківському чи [криївці] львівській, тяжкі часи пересиджував та [кедь ми прийшла карта] голосом охриплим мугикав. І гірко йому було на душі, оковито та бражно, краялося [серце] від розпуки, туги та смутку невичерпного, аки [чаша сія] з трунками на напоями хмільними, і печінка боліла вельми.

Не міг же воєвода [піщаний] Василько бачити довкола себе ликів усміхнених та блаженних, не хотів чути пісень радісних та коломийок жартівливих, бо одразу кривавили стигмати на ньому, кривилось гримасою [арійською] обличчя, вуса наїжачувалися смужкою вузькою під носом та окуляри зі злості запотівали, а при слові “культура” його рука сама тягнулася до пістолета, але намацувала [нижче пояса] тільки скарбничку із бюджетом обласним – пустопорожню, аки гасла передвиборні та посади самоврядні. І дивився він на гуцулів [фестивальних], аки на пиво мале та на птахів небесних – орлів гірських, яким гроші, як говорив творець притч [Тянибакс], не потрібні.

«Не ступить ніколи більше нога моя на землю надвірнянську, і буде там тільки плач голосний, біль головний та скрегіт зубовний, а не [трембіти з цимбалами]», – прорік до гуцулів воєвода свободний, дулю у кишені скрутивши, та надувся, аки сич [однопартійний], владою доста наїдений. І сумно трембіта заграла, і дримба задримбітала під носом, і в плєс з топірцями пустилися гуцули суворі, аки на поминках політичних.

І лише коли тан кривавий біля [ради верховної] учинили лицарі від здорового глузду свободні із салютами гранатними на честь цезаря кацапстанського на прозвисько [Ла-Ла-Ла-Ла-Ла-Ла-Ла-Ла], то аж тоді возрадувався та розвеселився Василько, аки тая червона калина, піднявся та [перевертом на руках] до города надвірнянського спокійно увійшов, аки Петрик П’яточкін, бо знаменитий він був акробат, жонглер, еквілібрист та [клоун].

НОРВАКС