«На виїзному засіданні дев’ятої сесії обласної ради, яка відбулася на базі державного підприємства “Вигодське лісове господарство” в Долинському районі, прикарпатські обранці обговорили стан використання лісових ресурсів…

Поблизу будинку культури, де проходило пленарне засідання виїзної сесії, депутати висадили “Алею Соборності”. Разом з ними декілька модрин посадили голова Івано-Франківської облради Олександр Сич, очільники Закарпатської і Полтавської обласних рад та голова ОДА Олег Гончарук.

Про стан використання лісових ресурсів на території Прикарпаття поінформував начальник обласного управління лісового і мисливського господарства Олексій Голубчак… “Наше лісове господарство не є виснажливим, тому кількість лісів, що вирубуються, можна збільшити. Але для цього необхідно збудувати дороги та закупити спеціальну техніку”, – зауважив Олексій Голубчак».

(http://www.orada.if.ua, 22 жовтня 2016 року)

У рік 7 523 [2016]. Пішли того року [лісом] неміряним, що аж сорок два відсотки землі галицької [поки що] займав, бояри партійні та мажоритарні на чолі з воєводою цілком свободним Алексом на прозвисько [На Три Букви] та водили із собою князя свого Олежка Романковича на прозвисько Круасан та [кумплів] його закарпатського та полтавського, щоб зручно їм було на трьох метикувати, [солідарність] припорошену проявляти та дружбу на [брудершафт] підтримувати.

Дісталися ж вони до селища [вигодного] та лісорубами за сотні років до кінця ще не виснаженого та й табором стали, шатра свої розклали, килими [подаровані] розстелили, кабанів на вертелах посмажили та з тарелів різьблених трапезувати повсідалися. А як набулися [князі та бояри] серед лісу осіннього вдосталь, то пішли у корчі та кущі райські за звичаєм [свободним] і вельми праведним усе довкола священно кропити, між трьох сосен недорубаних поблудити, ворогів [ригіанальних], живота свого не шкодуючи, погукати та стан використання лісу детально вивчити: чи всюди [москалики] рясно висять на смереках, чи береза руськая во полі не виросла [самосієм] і чи добре підпеньки на свіжих пеньках проростають.

І став тоді посеред них, вийшовши, аки гуска з води, із пущі [чиновницької], неторканої ні топірцем, ні [люстрацією], воєвода стародавній, аки праліс карпатський, оброслий мохом, зв’язками та [тендерами] хитромудрими боярин Олесько Іванкович на прозвисько Лєший, і наказав він усім гострити сокири свої та іншу техніку новопридбану та на [січу люту] крізь хащі непрохідні [дорогу] грудьми прокладати. А коли ж стане лисо довкола так само, аки на стороні [закарпатській], то треба розрівняти все любенько бульдозерами, щоб, аки на землях [полтавських], садки вишеві розквітали, сичі в гаях перегукувались та дівчата співали ідучи марші [свободні], а парубки з топірцями у походи факельні ходили.

А щоб лишилося хоч щось дітям та внукам [своїм] порубати, насіяли вони дружно та [солідарно] від чопа закарпатсько-коньячного до лубен полтавсько-галушкових, аки конопель, модрин декілька, туй дещицю та іншого ялівцю на алеях соборності, у скверах непідлеглості та на газонах самостійності [прикарпатської].