«У середу, 16 листопада, біля адмінбудинку відбувся збір прибиральників комунального підприємства “Муніципальна дорожня компанія”…

На зауваження, чому вулиці не посипають і люди масово на це скаржаться, керівник МДК Віталій Бурко сказав, що його техніка працює, просто не всі це бачать. “З роботою трохи розібралися, то можна тут й зібратися… Не можна одномоментно серед зими зробити літо”, – сказав він. Вивозити сніг, на його думку, недоречно, бо це витратно.

До прибиральників, яких було більше сотні, звернувся міський голова Руслан Марцінків. “Я не зібрав вас, щоб сварити, а щоб порадитися. Хочу, щоб Франківськ побачив ваші обличчя, ваші руки, які прибирають місто”, – сказав він».

(http://www.galka.if.ua, 16 листопада 2016 року)

У рік 7 523 [2016]. Ходив того року вельми [тяжко] городом галицьким лицар свободний Руслан-Марципан на прозвисько Мер Франківська, на ніжки обидві налягаючи та на [три пальці] загрузаючи, бо через завал [несподіваний] та напасть раптову, що були шаманами, волхвами та іншими [олігархами] гірськолижними накликані, мусів він сам собі дорогу торувати крізь замети та кучугури високі, аки гори [буковельські], до хоромів сніжно-білих, що були тепер посеред зими листопадової [невидимі], аки прибиральники комунальні.

Та принципово не вдягав снігоступів окаянних, бозна-чим [укроплених] лицар свободний Руслан-Марципан і, накупивши ще літа сього [техніки спеціальної] для комунальної дружини новоствореної мільйонів [на тринадцять], виступив він мужньо стихії наперекір, накосяк та навпростець, совком свяченим [озброївшись] та лопаткою самочерпною з прапорцем і моторчиком.

Де ж не получалося йому ні конем проїхати, ні на пузі [по-пластунськи] проповзти, там Руслан-Марципан велосипедом своїм позадорожнім пробивався, аки льодорубом по активістах [чирвивих], та протискався восьмитонним катком, що асфальт трамбує. Та не бачив же він ні рук прибиральників комунальних, ні [слідів] їхніх маленьких ніг, ні ликів їхніх румянощоких від морозу, ні очей палаючих [надією] на обітовану зарплату п’ятитисячну, і волав він у мегафон свій чудодійний: «Я не бачу ваших [рук]!» – та кувалдою своєю при цьому розмахував зі свистом таким, аки [рак] або сноуборд на горі буковельський.

І на посвист [той] зійшов над усіма горами та кучугурами, аки сонечко весняне, воєвода комунальний Віталян на прозвисько Сивка-Бурка, поглядом [уважним] окинув город галицький від краю до краю і, аки старий та мудрий воїн автотранспортний та [дреушний], до терпіння закликаючи, прорік філософськи, що все се єсмь суєета суєт – і ловлення вітру, і вивезення снігу, бо все і так [зійде] та мине рано чи пізно.

Отак з роботою нагальною розібравшись, стали смерди комунальні [гаївки] водити довкола баб половецьких та [снігових] і весну красну закликати. На забаву ж сю народну зійшовся весь електорат  на той час [свободний] з усіх кінців та околиць города галицького, і рушив крізь сніги, улиці [по-новому] протоптуючи, походами факельними сніг лютий топили та весну наближали, аки ластівки перші чи [сичі] останні.