«Президент України Петро Порошенко сьогодні відвідав Прикарпаття. У Марківцях Петра Порошенка чекали голова облдержадміністрації Олег Гончарук, голова Тисменицької РДА Іван Семанюк, начальник Служби автомобільних доріг в області Василь Буджак та близько сотні дорожників.

Працівники обласної Служби автодоріг розповіли КУРСу, що на зустріч з Порошенком їх покликали “добровільно-примусово”… Порошенко у Марківцях зупинився хвилин на 15, послухав звіт Олега Гончарука про ремонт доріг. “23 роки в Україні не будувались дороги. За ці два роки ми зробили більше, ніж за всі попередні роки”, – наголосив Петро Порошенко».

(http://kurs.if.ua, 14 грудня 2016 року)

У рік 7 523 [2016]. Стояли того року вздовж дороги великої  і [мертві], і живі, і ненароджені, і добровільні, і примусові, і [з косами], і з граблями, і з тризубцями – усі луччі люди, дорожники, князі та бояри землі галицької, та були ж [вони] самотні вельми, аки берізки в полі чистому та снігом [припорошеному], аки вся влада місцева.

Бо ж далеко [було] їм до города галицького і зимно стояти на кольці Марківецькому, відкритому [лише] всім вітрам студеним, ховаючись за стендом гарно розмальованим та трохи похиленим, аки калина червона, та чекати вельми [довго] на князя стольного та такого ж, аки дорога, великого володаря фабрики [липецької] та всія шоколаду руського Петра Першотурного на прозвисько Живун [По-новому], що наближався до них кроками семимильними, аки реформи державні, бездоріжжя споконвічне долаючи, [проїздом] із города тернопільського.

Довго їхав, через [терни] тернопільські до зірок вечірніх продираючись, Петро Першотурний, аки маркіз Карабас казковий, і куди б не подивився він – все навколо тішило його та [його] ставало: і ріки молочні, і береги киселеві, і круасани вкусні, і банки [приватні], аки цукерки шоколадні. І питався він у смердів довколишніх, путь сей тернистий долаючи, [чия] се дорога така нова і гарна, якої вже років [двадцять та ще й три] у краях сих не виділи. І хотів було озватися до нього воєвода коломойсько-буковельський  Александер Яш [Великий] на прозвисько Будун доріг, але рота йому скотчем міцно [націоналізували]. Уздрів же великий князь київській гору на обрії ще більшу, ніж він сам, і, дивуючись вельми, спитав, [чия] се гора гірськолижна й курортна.  Але тихо було вздовж дороги, і тільки [знову] скотч заскрипів, довкола рота воєводи коломойсько-буковельського обмотуючись.

Коли ж з’явився нарешті князь великий та столичний, аки місячна [повня] на небі вечірньому, на місці домовленому біля стенда вельми красивого, то [хвилин п’ятнадцять] поводили йому указкою довгою, аки [києм] більярдним, і вдовольнили його швиденько, бо квапився вельми Петро Першотурний до города галицького, щоб втіхаря відкопати на стадіоні [розРУХнутому] капсулу торішню з обітницями на раз-два чи [хет-трик] збудувати за гроші європейські майданчик футбольний та вивезти подалі і поруч з безвізом давно обітованим [в утьосах], аки пінгвін, її заховати.

НОРВАКС