«Народний депутат з Коломиї Юрій Тимошенко зібрався балотуватися у президенти та просить виборців скинутися йому на заставу. «…у цій, здавалось би, безвихідній ситуації, дорогі співвітчизники, я усвідомив, що, образно кажучи, “кинути під танк” не маю права нікого, крім себе, бо стати одному проти цілої системи – це надто великий ризик втратити все і одразу, включно з життям…» – міркує нардеп.

Тимошенко також пише, що в його долі було багато пророцтв, знамень і знаків і поки що всі вони збулися. А знаком балотуватися у президенти став серіал “Слуга народу”… Підсумовуючи, Тимошенко опублікував у Фейсбуці номер картки у Приватбанку і просить виборців скинутися на заставу – з кожного не більше, ніж по 10 гривень».

(http://kurs.if.ua, 25 грудня 2016 року)

У рік 7 523 [2016]. Дивився вельми багато того року своїм [третім] оком всевидячим, аки телевізор з [сателіт аркою], воєвода народнофронтовий, віщун знаменитий та мольфар прикарпатський, козак-характерник та цап-відбувайло Юрило з города коломийського і скрізь різні знаки [піарні], знамення політичні, чуда політтехнологічні в перервах поміж рекламою [телевізійною] бачив перед собою – то полки [передвиборні] з косами, вилами та іншими атрибутами партійними проносилися перед очима йому, аки все його життя напророчене, а то старійшини [ветеранські], аки тріє царі, приходили до нього з першою зіркою, а часом і з трьома зірками [на етикетці], і питали, хто буде край боронити,  а потім п’ятого кута по хаті шукали і [виходу] ніде не знаходили.

Став тоді  посеред города коломийського козак сей Юрило, порозганяв від себе, аки мух [від меду], всіляких музик сатанинських, та почав викликати духів гірських [афганських], тіні предків забутих із [зоряних воєн] і вогонь пекельний на себе, бо кругом бачив танки безбашенні, аки зомбі із фільмів жахливих, і страшно ставало так, що [цивільному] вмерти було можна. Коли ж вигулькнув з тієї піни [піарної] старий та добрий, аки бойовик американський, князь невмирущий, аки Чахлик казковий, Арсеній на прозвисько Яйценюк, що вийшов, аки Рембо, [сухим] із вод болота відставного, та й взявся по-ковбойськи з бедра, аки [Клніт Ітствуд] вестернівський, розстрілювати всю раду раду верховну, аки клоун [квартальний] Вован Зелененький на прозвисько Анекдот Ходячий.

І з цього видіння затямив собі Юрило, що нікому [більше] край боронити, бо тільки в нього є  камуфляж такий парадний, і око всевидяче, аки тепловізор, і [фамілія], що вже кілька сезонів політичних до президентcької вельми [пасувала би]. І полишив він свій дім недобудований, дерево недосаджене,  а ще синів, невісток, доньок і зятів своїх, взяв полтинника [на таксі], десятку на заставу, сто п’ятдесят на груди та ще двісті на коня і подався по-геройськи, аки [горішок міцний], людство рятувати [в окремо взятій країні], одною рукою гідр корупційних додушуючи, а другою – щолбани роздаючи драконам [опозиційним].

Але вчасно перемкнуло йому канал [телевізійний], а старійшини ветеранські ще цілий арсенал пива притарабанили, тож заспокоївся козак сей Юрило, на лавку сумирно присів і [бутси] зашнуровувати почав, бо саме [другий тайм] починався і арбітри з прапорцями партійними на поле електоральне повибігали.