«Сьогодні, 22 січня, в Івано-Франківському міському суді розглянули клопотання прокуратури про взяття під варту сільського голови Ямниці, що під Івано-Франківськом – колишнього депутата обласної ради Миколи Зелінського… Голову та землевпорядника сільради 20 січня правоохоронці “взяли” на хабарі у 3 тисячі доларів – всього у підприємця за виділення 2 гектарів землі вимагали 180 тисяч доларів…

“Жінка 6 років у декреті. Допомогу від держави ми уже не отримуємо, і я один годувальник на дві сім’ї”, – заявив Микола Зелінський. Також сільський голова запевнив, що співпрацюватиме зі слідством, під час дебатів заявив: “Що я ще можу сказати. Додому вже хочу”.

(www.galka.if.ua, 22 січня 2017 року)

У рік 7 524 [2017]. Хотілося вельми [того року] мандрівникові, скитальцеві, подорожньому, перебіжчикові та блукальцеві вічному, що ходив походами [виборчими] різними світами далекими в околицях города галицького, швендяв манівцями [партійними], хащами політичними та полями [електоральними] блудив та поневірявся, кормильцеві ямницькому Микольцеві Романковичу на прозвисько Первосвятитель [світлофорів] до хати рідної, порогу батьківського, дружини [декретної] та діточок малих і просто вже нарешті додому повернутися.

Прислужував же він у часи [давно] минулі кельнером-годувальником в городі галицькому, кормився при столах ресторанних у [лірі золотій], службовцем цементно-шиферним рук не покладав, торговцем управлінським трудився у поті чола, а потім ще й [слугою народу] проголосив себе і [навіть] на престолі тисменицькому посидів, аки покняжив єси, але ніде толком так і [не доробився].

Одну малу [батьківщину] партійну зрадивши, коли висунувся самовільно в літа минулі у похід передвиборчий до города стольного, почав Микольцьо до другої [малої] вітчизни уважно приглядатися, зиску, користі та хосену свого у [раді сільській] шукаючи. У городі галицькому вдосталь набувшись, нахапався Микольцьо там манер та звичаїв [свободних] і, прийшовши до села свого рідного, аки [папа] молодий, ліфтів соціальних, кар’єрних та підходящих серед забудови малоповерхової ніде не знайшовши, освятив він [лише] світлофора придорожнього, трьох отців [різноконфесійних] за компанію собі закликавши.

І побачив же він, що вельми [добре] се заняття, але мало поплатне, тож іще одну традицію [чаювання] свободну згадавши, кельнерський рушник через одну руку перекинувши і тацю [на гроші] у другу поклавши, почав він скликати до себе за столи кабацькі в селі ямщицькому підприємців [безземельних], та, соратників двох обіруч себе посадивши, на трьох метикував, як [їм] допомогти.

Тримаючи в умі своєму хитрому усю свою родину велику [за столом], калину червону під вікном, дружину, що без помочі [державної] зосталася, та дітей малих ненагодованих, почав Микольцьо Романкович [потрохи] продавати землю рідну, на оплату частинами дрібними вельми згодившись, бо мусів йому [підприємець безземельний] шістдесят ходок зробити, аби суму повну виплатити і [касу] у закладі тутешньому заодно поповнити вельми.

Коли ж узяв Микольцьо Романкович свої п’ять відсотків [чайових] за звичкою кельнерівською, то присів сумно на кічі біля параші, чифіру заварив і [ще більше] додому захотів…