«Західний кур’єр» про інтерв’ю з Михайлом Вишиванюком домовлявся тривалий час. Впродовж останніх двох років голова ІФОДА часів Кучми та Януковича у засобах масової інформації практично не з’являвся…

«Живу в Івано-Франківську, маєтків за кордоном не маю. Хочу також через вашу газету звернутися до всіх будівельників, прибиральниць, хто працював на моїх об’єктах за кордоном, хай приходять до вас з адресами тих об’єктів, і тут же я перепишу всі ці об’єкти у їхню власність безкоштовно, навіть нотаріуса найму за свій рахунок…

Диву дивуюся, як начальник управління молоді і спорту ОДА без відповідної перевірки може звинувачувати мене, мого сина в розкраданні дитячих таборів… Прикро, як можна так брехати! Якщо такі начальники управління ОДА, то область «далеко» піде. Це я вже апелюю до пана Гончарука».

(http://kuryer-if.info, 17 вересня 2015 року)

У рік 7 523 [2015]. Роздавав того року щедро, неміряно, безкоштовно та цілком [непомітно], аки святий Миколайко правдивий, землі та маєтки свої [заморські] старий князь галицько-коломийський Михалко Василькович на прозвисько Перевишиванюк. То прибиральниці [своїй] він сипне пісочку болгарського жменьку, із пляжної пантофлі видобуту, то будівельнику – [каміння] мадярського купку гуманітарну від синочка свого накладе, бо нічого з того, що [не його] було, не шкодував князь сей регіональний для людей простих і трудящих та зовсім трошечки по-ґаздівськи [не шкодував] і для себе також.

Бо в жодних краях заморських, ні на яких островах таїтянських не було [так добре] Михалкові Васильковичу, як у себе удома, на рідній землі [колгоспній], з якої кормився він здавна по-всякому – то яблук в саду назбирає, то нафти, газу та іншої мазути зі свердловин [дельтівських] накачає, то табір дитячий, нікому не потрібний, аки мати Тереза сердобольна та праведна, дітям [своїм] передасть. Та дуже ж він сердився на [передастів всіляких] молодіжно-спортивних із дружини княжої, котрі дорікали йому, аки собаки злі та [брехливі], за надбання його безгрішні та безоплатні, і на князя [молодого] галицько-надвірнянського Олежика на прозвисько Круасан через це великий жаль мав і вельми [апелював] до нього, диву дивувався та мислив усе, де б то нотаріуса мудрого за свій рахунок найняти або якогось іншого юриста чи [кілера].

І тужив Михалко Василькович за часами старими, голосистими та [кучматими], коли від окрику його грізного гори [буковельські] здригалися, і хвилі йшли по морі бурштинському, і вітер сильний робився [позаду] чиновників дрібних та ще дрібніших. Та відколи не стало ні пахана [його] Леоніда Другого червонодиректорного, ні хана Яника черчелоподібного, з яким обіцявся [цей князь] до самого кінця у кріслі губернаторському сидіти, все перемінилося.

Аж два роки останні [сидів], аки кріт у норі чи партизан у схроні, у городі галицькому Михалко Василькович, коли раптом уздрів, як далеко [від нього] іде земля галицька і ось – за холмом вона уже єси, та хоч добре, що [ще] не за дротом колючим та не за ґратами через справи [синьогорні], до кінця так і недорозслідувані.

НОРВАКС