Івано-франківські розробники кровоспинного препарату для військових не мають коштів, щоб його зареєструвати.

Лікар, викладач медуніверситету та винахідник Олег Попадюк цікавився наукою з першого курсу. Брав участь в усіх гуртках, яких тільки міг (анатомії, українознавства, хірургії, економіки), а на третьому курсі захопився хірургією. Прийшли ідеї, розпочалися розробки.

Перший патент він отримав ще 2003 року, коли закінчував магістратуру, маючи 23 роки. Цей винахід – протиемболічний фільтр для вловлення емболів (тромбів, які можуть рухатися з нижніх кінцівок до легеневої артерії) – запобігає виникненню такого ускладнення, як тромбоемболія легеневої артерії. Згодом винахідник модифікував цей пристрій, щоразу вдосконалюючи його.

Лікар розповідає, що вагоме значення у стимулюванні його до роботи в науковій та практичній сферах зіграли Брігітта та Едуард Бергмани з Німеччини. Саме вони дали йому, тоді студенту з України, можливість безпосередньо ознайомитися та відчути специфіку роботи медицини європейського рівня, пройти практику у найкращих медичних центрах Німеччини. Таким чином, ці люди фактично змінили його світогляд молодого вченого та стимулювали постійне бажання відкривати щось нове.

У доробку Олега Попадюка є також два авторські свідоцтва на комп’ютерні програми, написані спільно з науковцями ПНУ ім. В.Стефаника, що покращують навчальний процес для студентів, та декілька патентів на винаходи. Один із них – це тимчасовий обхідний шунт для складних операцій на артеріях, який можна застосовувати при протезуванні артерій ніг та сонних артерій.

Науковець розповів, що коли виникає якась проблема, він обдумує її місяць або два, опрацьовує різноманітну літературу, аналізує і вже згодом спонтанно народжується рішення, дієвість якого перевіряється дослідним шляхом. «Коли я бачу проблему в хірургії, я намагаюся її вирішити, шукаю шляхи і за допомогою експериментів доводжу, що це правильно, – розповідає винахідник. – І після удосконалень та експериментів це рішення можна захищати патентом».

Спинити кров

На створення ще одного дуже важливого винаходу лікаря і науковця надихнула ситуація в Україні. «Ще на початку 2014 року, під час Майдану, склалися такі обставини, що не вистачало кровоспинних засобів. Саме події Майдану, а тепер вже й АТО наштовхнули мене на думку про те, щоб зробити доступний, ефективний кровоспинний засіб», – розповідає пан Олег.

Відтак на практиці у Чехії, в Інституті експериментальної клінічної медицини, де роблять операції на печінці, він побачив, що лікарі зупиняють кров у печінці спеціальними кровоспинними порошками, і подумав: чому б не зробити такий же засіб в Україні? Щоб він був «ефективним, дешевим і нашим».

«І тому ми з професором Степаном Геником та студентом Андрієм Піжуком розробили спільно кровоспинний засіб у вигляді порошку, який засипається в рану. Цей засіб містить у собі популярні в наш час наночастинки, які дуже сильно абсорбують рідину, утворюючи тромб, що ефективно зупиняє кровотечу», – продовжує він.

Після експериментів їхня наукова команда вирішила, що цей препарат може бути також і в гелі, і в бинті. Тож вони вдосконалили його й отримали три патенти.

«Надзвичайно велику роль у створенні препаратів відіграла наша колега – доцент кафедри біологічної хімії Марія Мельник, – каже пан Олег. – Вона поділяє наші наукові погляди та цілі і завжди говорить, що її мрія – це якісна європейського рівня лабораторія, яка дасть надзвичайно сильний поштовх для реалізації нових ідей».

 

Все має ціну

Олег Попадюк також пише докторську дисертацію, в якій науково обґрунтовує ще два винаходи – зовсім нові біодеградуючі полімерні нановмісні матеріали, які будуть застосовуватися в майбутньому для лікування гнійних ран. Цього року він планує запатентувати їх, а також зареєструвати кровоспинний засіб.

Препарат, не зареєстрований у МОЗ, використовуватися не може. А легалізувати його складно, бо, як виявляється, одного бажання допомогти людям замало, потрібні гроші, і немалі. «Я цей препарат – кровоспинний засіб – повністю перевірив на тваринах, перевірив його фізичні та хімічні властивості, розробив технологію його вироблення від зважування-змішування-стерилізації до упакування і наклеювання етикетки. Але, на жаль, ми його не можемо зареєструвати у зв’язку з тим, що фінансово не спроможні це зробити», – бідкається винахідник.

Для реалізації українського патенту потрібні чималі кошти. Але всі, до кого науковці зверталися, прагнуть, перш за все, заробити на новоствореному медпрепараті. «Ми писали, обговорювали, проводили зустрічі з бізнесменами. І кожен з присутніх підприємців прораховує, скільки грошей він отримає з цього проекту. Якщо препарат коштує дуже дешево, його продати надзвичайно дорого не можна, можливий лише варіант не розповідати нікому, яка насправді його ціна. Лише тоді буде попит і зацікавлення таким медичним винаходом. Створення нового препарату вимагає відкриття нового підприємства або нової лінії, і це також коштує чимало. Це фармбізнес, який вимагає певного обладнання, сертифікації, реєстрації, документів, тому це довготривалий процес», – пояснює науковець.

Але він думає, що якби влада прагнула забезпечити всіх воїнів кровоспинними засобами, додати їх до комплектації аптечок, то для Міноборони це не було б аж так складно.

Усі матеріали (а їх десятки), які науковці змішували, порівнювали, аналізували, вони купували за свої кошти. За їхніми підрахунками, якби цей кровоспинний засіб зареєстрували, то в середньому собівартість препарату становила б менше 60 гривень. Але, як зауважує винахідник, «це тільки матеріали, які ми використовуємо на одиницю препарату, а потрібно також включати обладнання, реєстрацію, вивчення, закупівлю сировини, зарплатню». З урахуванням цих чинників ціна буде зовсім іншою.

Мар’яна ГНОТ